Відомий телеведучий каналу “1+1” Святослав Гринчук родом зі Львова. Він – успішний журналіст, щасливий чоловік та батько п’ятирічної донечки. Про що мріяв львів’янин у дитинстві, як складалась його професійна кар’єра і чи змінилось життя Святослава Гринчука після війни – у нашому матеріалі на lvivski.info.
З чого все почалося…
Святослав Гринчук народився у Львові 16 січня 1985 року у Львові. Навчався на відмінно у СШ №70. Улюбленим предметом у школі була історія. З дитинства мріяв про журналістику та телебачення, тому у другому класі написав у листі до Миколая, щоб святий приніс йому друкарську машинку. Школярем Святослав навіть спробував влаштуватись на роботу газетного кур’єра. Проте на третій робочий день школяра вкусила собака, яка, вочевидь, хотіла забрати у хлопця газети, і батько заборонив сину продовжувати розносити пресу. Проте це було не єдине захоплення малого Святослава. Він також любив читати географічні довідники, мріяв про подорожі у далекі країни. Також хлопець захоплювався музикою. Співав у дитячому хорі, разом з яким їздив на гастролі за кордон. У музичній школі грав на скрипці та фортепіано.
Проте чи не найважливішим хобі для юного Святослава Гринчука був футбол. Ще школярем він вигадав власний футбольний чемпіонат. Команди та гравці були вигаданими на сторінках шкільних зошитів Святослава відбувались віртуальні змагання. Хлопець ретельно занотовував усі результати матчів та навіть прізвища футболістів, що забивали уявні голи.
І навіть це ще не всі захоплення Святослава Гринчука. У школі юнак почав грати у “Що? Де? Коли?” та виграв шкільний чемпіонат Львова з командою “Гільйотина”.
Під час вибору професії Святослав не зрадив своїй давній мрії і поступив на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Під час студентських років грав у факультетській команді КВН — “Папараці”.
У 2006 році з червоним дипломом закінчив кафедру “Телебачення і радіомовлення” при ЛНУ ім. І. Франка.
Після закінчення вишу Гринчук влаштувався на телебачення. Впродовж десяти років працював спортивним коментатором. Також був ведучим програми «Футбол News». А ще працював журналістом футбольного тележурналу «Про Карпати» і львівського телеканалу «Львів ТБ». Щоб не лише говорити про футбол, а й відчувати гру зсередини, разом з колегами-телевізійниками створили команду “Мертві пінгвіни” і виходили на поле у вільний від роботи час.
У 2010 році Святослав Гринчук переїжджає до Києва, де продовжує кар’єру спортивною журналіста. Проте журналіст прагне змін у кар’єрі, тож 2016 року вирішує взяти участь у кастингу на телеведучого каналу “1+1”. Гарна українська вимова, приємна зовнішність та впевнена робота у кадрі проклали Святославу Гринчуку шлях до команди ТСН. Львів’янин став співведучим Марічки Падалко у ранкових випусках новин.
Проте у команді “1+1” Святослав Гринчук не лише сидить у студії. У межах різних спецпроєктів ТСН веде прямі ефіри з різних куточків України. А також висвітлює новини і з-за кордону.
Особливо любить телеведучий відрядження на спортивні події. Пригадує, як у 2018 більше місяця провів у Південній Кореї на Олімпійських та Паралімпійських іграх.
Серед оригінальних захоплень Гринчука – колекціонування кольорових шкарпеток. І ведучий часто демонструє свою колекцію у прямих ефірах.
Особисте життя
Святослав Гринчук одружений. З майбутньою дружиною Христиною юнак познайомився у 15 років, коли навчався у школі журналістики. Спершу були просто друзями. Та одного дня купідон поцілив у серця молодих людей. Закохані пішли навчатися на один курс факультету журналістики у ЛНУ ім. І. Франка. Проте ставати на рушничок щастя не поспішали. Лише після 11 років зустрічань Святослав таки освідчився Христині. Пара одружилася у 2017 році в Одесі, на березі Чорного моря.
Невдовзі у пари народилась донечка Дзвінка. Святослав каже, що таке рідкісне українське ім’я запропонувала дружина. Йому сподобалось. От тільки часто знайомі питають чи немає аналогів цьому імені. Святослав каже, що дехто намагався перекласти ім’я донечки на Колокольчик чи Звоночек. Проте Святослав наголошує, що Дзвінка – типове ім’я для заходу України. І у рідному Львові він знав більше Дзвінок, аніж Артемів.
Щодо батьківства, то тут Святослав робить все, аби донечці було цікаво. З Дзвіночкою ходять у кіно, на прогулянки, у звіринці, аби вона мала якомога більше нових вражень та позитивних емоцій. За словами молодого татуся, його донечка любить нові враження та захоплення:
“Трохи ходила на футбол, трохи на лего-конструювання, трохи на плавання, але «у фінал» вийшли співи й танці. Вона ще шукає себе”.
Щодо сімейних традицій, то щороку на Різдво та Великдень сім’я Гринчуків їде до родичів у рідний Львів. Адже там традавці українські традиції відчуваються найкраще.
Телеведучий каже, що вони з дружиною обожнюють мандрувати та свого часу мріяли побачити увесь світ. Коли з’явилася донечка, хотіли побувати бодай у 50 країнах. На жаль, війна внесла свої корективи у плани подружжя.
“Хочеться запланувати якусь спільну подорож разом з дружиною та донькою. По Україні, чи за кордон, це вже не так важливо, – каже Святослав. – Головне — щоб без постійного тривожного гортання стрічок новин”.
Життя під час війни
Ранок 24 лютого 2022 року закарбувався у пам’яті Святослава Гринчука до секунди. Відчуваючи напередодні тривогу, купив квитки на потяг для дружини і дочки на ранковий потяг до Львова. Перед світанком почув вибухи, викликав таксі до вокзалу. На секунду подумав чи не поїхати йому із рідними до Львова. Але відразу прогнав з голови цю думку, адже розумів, що потрібно буде виходити в ефіри цілодобово, допоки буде така змога. І саме так було, журналісти буквально ночували в студії, аби глядачі щомиті отримували таку важливу в час війни свіжу інформаційну картинку. Святослав Гринчук згадує, що доводилося наживо виходити в ефір і з небезпечних локації. Наприклад, коли ТСН розгортала студію неподалік зі складами військових снарядів, на яких тривали пожежі та вибухи.
Найдужче під час першого року повномасштабної війни Святослав Гринчук переживав розлуку з сім’єю. Його дружина Христина з донечкою виїхали в лютому на захід країни, а потім у Прагу, до давньої знайомої. Рятував відеозв’язок. Щоб розважити донечку на відстані, грали онлайн у ігри, читали книги і навіть придумали з дружиною фокус для донечки, який вона називала магією. Святослав клав у мікрохвильовку цукерку, зачиняв дверцята, казав якісь чарівні слова і Дзвіночка мала після цього побігти до своєї мікрохвильової печі за кордоном. А там на неї вже чекали ті самі цукерки.
“Для мене була важлива їхня безпека, – каже телеведучий. – Це додавало позитиву рівно настільки, щоб переважити змогу обійматись наживо”.
Проте телеведучий ні на що не жаліється:
“Зміни у моєму житті — це ніщо у порівнянні з тим, як змінилось життя наших героїв на передовій, чи людей, які втратили рідних, майно, оселі. Отже, скаржитись і бідкатись я точно не маю морального права. Більше намагаюсь зосереджуватись на роботі”.
А ще Гринчук перестав будувати плани на майбутнє. Бо «завтра», мовляв, від нас залежить лише частково.
Але все ж він вірить у перемогу. Святослав наголошує, що намагається із колегами бути корисними не лише інформаційно. І задля цього долучається до благодійних проєктів на підтримку військових та постраждалих у війні. Зокрема, з перших днів повномасштабної війни відкрили програму Ukraine SOS, яка націлена швидко реагувати на термінові запити про допомогу. Також проводили збір на реабілітаційне обладнання для дітей для львівської лікарні Святого Миколая. І таких проєктів чимало. А ще в кінці кожного випуску ТСН Святослав Гринчук бажає усім добрих новин і вірить, що буде день, коли тривожних новин у ефірі нарешті не буде.
Телеведучий також радить у такий тривожний для кожного з нас час намагатись посміхатись:
“Сміх – надпотужна терапія, яка не дає остаточно з’їхати з глузду у час війни. Сміх часто витискає страх і зневіру. І я пам’ятаю, що у перші дні вторгнення це дуже сильно рятувало від цілковитої паніки”.
А ще Гринчук наголошує, що не варто весь день просиджувати перед новинними каналами. Ведучий застерігає від перенасичення поганими новинами. За його словами, варто обрати собі кілька джерел, яким ви довіряєте, аби бути поінформованими, але треба залишати час на себе, допомогу рідним, близьким, волонтерам і військовим.
Аби відволіктись від тривожних новин та думок, Святослав Гринчук радить пригадати давно знайомі хобі. Ведучий, наприклад, під час перших місяців повномасштабного вторгнення рф згадав, що в дитинстві закінчив музичну школу. Сидячи під час чергової тривоги в коридорі на підлозі, написав під гітару пісню, якою згодом поділився з шанувальниками у тік ток.
“То «коридорна творчість», – наголошує журналіст. – Коли у Києві гриміло, вороги були недалеко від міста і треба було годинами сидіти за двома стінами, перечікуючи небезпеку та при цьому не розряджати телефон”.
Святослав каже, що має ще декілька пробних пісень. Жартує, якщо сусіди це витримають, може допише ці композиції і теж поділиться із своїми підписниками у соцмережі.
Святослав Гринчук мріє, щоб після війни ми жили з розумінням, що загроза минула і можна було далі займатись якимись буденними дурницями і не відчувати себе на пороховій діжці, яка може у будь-який момент вибухнути.