У Львові на честь цього науковця названа одна з вулиць. Ім’ям відомого історика назвали також цілий науковий інститут. Його підручники з історії до сих пір актуальні для студентів, а книга з історії Львова не має аналогів. Мова йде про профессора Івана Крипякевича, пише lvivski.info.
Від учня до вчителя
Іван Крип’якевич народився 25 червня 1886 р. у Львові, в родині священика УГКЦ та доктора теології. З дитинства майбутній історик постійно навчався – у репетиторів, власного батька, згодом продовжив долати граніт науки у гімназії. Уроки української мови хлопцеві давав батько.
У 1904 р. Крип’якевич став студентом філософського факультету Львівського університету. Він відстоював ідеї українського університету, був кілька разів арештований та навіть вдавався до голодування. Крип’якевич видавав наукові статті у “Записках НТШ”, познайомився з відомим істориком та громадським діячем Михайлом Грушевським.
У 1909 р. Крип’якевич подав викладати у Рогатинській гімназії, далі перейшов на роботу до реальної української гімназії у Буську. У 1911 р. молодий науковець захистив докторську дисертацію на тему “Козаччина і Баторієві вольності”, викладав у гімназіях Львова, Рогатина, Жовкви. Видавав свої праці у багатьох періодичних виданнях, зокрема в “Молодій Україні”, редагував журнал “Дзвіночок”. В роки Першої світову війну вимушений був перебиватись журналістськими заробітками.
Міжвоєнний період
Іван Крип’якевич не потрапив до війська через поганий зір. У 1921 р. був професором Українського вільного університету, що діяв у підпіллі, викладав історію України в Богословській Академії, був головою історичної секції НТШ.
Окрім педагогічної діяльності, історик провадив і широку громадську роботу. Працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил у Галичині, в 1923 – 1925 рр. брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства “Плай”. Історик підтримував контакти з відомими вченими, що працювали як на території України, так й в еміграції. Робота історика проходила у складних умовах національно-визвольних змагань.
В радянську добу
У жовтні 1939 р., після того як Галичина увійшла до складу УРСР, Крип’якевич був призначений професором у Львівський університет ім.І.Франка. Коли Львів окупували нацисти, історик продовжив займатись наукою, працював також редактором.
З поверненням радянської влади до міста, Крип’якевича не арештували, а у 1946 р. скерували до Києва, де він певний час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. Історики стверджують, що таким чином комуністи відправили вченого у своєрідне “заслання”.
Комуністи критикували історика за те, що у вересні 1941 р. в окупованому Львові вийшла його книга “Історія України”, де він стверджував, що Київська держава та Московія тривалий час ворогували між собою, що на Московії панували деспоти на зразок Івана Грозного та Петра I, натомість в Україні були такі демократичні лідери як Іван Мазепа та Петро Дорошенко.
Не зважаючи на тиск та контроль влади, Крип’якевич у 1948 р. повернувся до Львова, став директором Інституту суспільних наук АН УРСР, а у 1958 р. був обраний академіком АН УРСР, у 1961 р. удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки УРСР.
Помер відомий вчений у 1961 р. та був похований на Личаківському цвинтарі. Сини Крип’якевича, Петро та Роман теж стали науковцями, хоча не обрали історію.
Дослідник Козаччини
Значну увагу своєї наукової діяльності Крип’якевич зосередив періоду Козаччини в історії України. У 1914 р. вийшла його праця “Матеріали до історії української козаччини”, а у 1954 р. – монографія “Богдан Хмельницький”. Вчений працював у архівах Кракова, Львова, Києва, Москви, інших міст. Саме Крип’якевич є автором книги “Запорізьке військо”. Академік описав структуру та чисельність збройних сил, особливості тактики та озброєння, кампанії, в яких приймали участь козаки.
Академік вивчав організацію влади у Козацькій державі, стверджував, що гетьман сконцентрував у своїх руках усю повноту виконавчої влади та мав вирішальний голос у сфері законодавства, керував військом, зовнішньою політикою. Генеральних обозного, писаря, підскарбія та інших членів старшини, історик прирівнював до міністрів. Характеризуючи полковий устрій та фінансову політику Гетьманщини, він відзначав її ефективність та чіткість, врахування з боку гетьмана інтересів старшини, рядового козацтва, міщан, селян і православного духовенства.
На думку Крип’якевича, держава мала потужну податкову систему – податки платили селяни та міщани, кошти до скарбниці надходили з торгівлі, мит, виробництва тютюну та горілки, інших джерел. Історик стверджує, що активно козацтво розвивалось у й південних районах Білорусії, куди воно не прийшло з України, а з’явилось на власному фундаменті.
Автор багатьох підручників
Іван Крип’якевич написав також велику кількість різноманітних підручників, які використовували у вузах та школах Речі Посполитої, СРСР, України. Велика історія України”, “Історія українського війська”, “Всесвітня історія” стали фундаментальними.
У польських підручниках окремі періоди історії (наприклад Козацька доба) описувались поверхнево, козаки висвітлювались негативно. У першому своєму підручнику І.Крип’якевич застосував хронологічну схему поділу історії України на п’ять періодів, якої послідовно дотримувався до кінця 1920-х рр., коли його погляди на політичну періодизацію минулого України дещо змінилися. Вчений прагнув не лише створити новий підручник, який би був легким у сприйнятті, а й популяризував би історію, спонукав досліджувати власне минуле.
У підручнику Крип’якевича можна було знайти оригінальний методичний апарат, засоби для самоконтролю, використання діалогів та прямої мови, майже 60 ілюстрацій. Книга не була перевантажена датами та термінами. Через те, що у дослідника висвітлювалась історія України, польська влада заборонила книгу.
Краєзнавець
Іван Крип’якевич написав багато праць з краєзнавства, історії Львівщини. Вчений написав монографію “Галицько-Волинське князівство”, де довів, що князівство могло існувати завдяки сильній князівській владі. На думку історика, в період монголо-татарської навали, Галицько-Волинське князівство було однією з найпотужніших держав Центрально-Східної Європи, своєрідним щитом для Польщі.
Дослідник видав працю “Львівська Русь в першій половині XVI віку”, де відзначив, що корінна людність Львова у першій половині XVI століття попри перебування під іноземною окупацією, зберегла високу культуру та національну свідомість. Історик стверджує, що місто було засновано у 1255 р.
Його “Історичні проходи по Львові” видані у 1932 р. перевидавались кілька раз, не мають аналогів. Головну увагу академік приділяє історії архітектури та етнічному складу міста. У книзі подано як історію окремих вулиць так і окремих будинків, що є пам’ятками архітектури.
Крип’якевич вивчав також історію різних регіонів України, багато подорожував, відвідав Гуцульщину, Волинь та інші місцевості. Написав історик “Підкарпатське село в XVI столітті”, де вивчає побут селян, їх матеріальну та духовну культуру.
Про постать Івана Крип’якевича можна довго писати, досліджувати його творчість та наукові здобутки. Можливо у майбутньому вийде масштабна монографія, присвячена даному історику.
