У 1640 році у селі Кульчиці на Самбірщині Львівської області у тодішньому Руському воєводстві народився Юрій Франц Кульчицький. Він походив зі шляхетної родини Кульчицьких-Шелестовичів, що навіть мали власний герб “Сас”, пише сайт lvivski.info.
Батько Юрія Кульчицького, найімовірніше, мав українсько-русинське походження та був православним. Саме так про родину Кульчицьких у 1933 році написав письменник Іван Филипчак у творі “Кульчицький – герой Відня”.
Филипчак свого часу їздив збирати інформацію для тексту в рідні Кульчицькому Кульчиці та Самбір. Проте деякі сучасні джерела стверджують, що його батько під впливом Польщі міг прийняти католицьку віру. Адже друге ім’я майбутнього батька віденської кави Франц.
Запорізька Січ чи Віденський університет
Юрій Кульчицький протягом 1648-1652 років вчився у Самбірській церковній школі. Після цього пішов на Запорізьку Січ, де кошовим отаманом козаків був Іван Сірко.
Филипчак писав, що Кульчицького на Січі поставили на спостережницьку службу, тобто він мав спостерігати в степу, чи не нападають татари. Така робота була нудна майбутньому герою Відня, тож він пішов вчити турецьку мову в канцелярію.
Подейкують, що саме Юрій Кульчицький зображений на відомій картині Іллі Рєпіна “Запорожці”. На ній козаки пишуть листа турецькому султанові Мехмеду IV. Ймовірно, його писали у 1676 році, проте історики називають й інші дати.
За однією з версій, Кульчицький прослужив на Січі орієнтовно два роки. Потім, ймовірно, на Чортомлицькій Січі потрапив у полон до турків, де й вивчив турецьку та німецьку мову. Адже Кульчицький нібито був у полоні у відомого тоді підприємця Кара-Селіма і саме в нього служив німець, з яким потоваришував Кульчицький.
Турецький підприємець торгував тютюном та мав власні плантації. Згодом він відправив Кульчицького у Європу, або, за іншою версією, його викупили сербські купці.
Ймовірно у 1673 році 33-річний Юрій Кульчицький починає працювати перекладачем у белградському відділенні (зараз – Білгород-Дністровський Одеської області) віденської Східної Торговельної Компанії (Orientalische Handelskompagnie). Там він проробив аж до 1678 року.
Заробивши грошей, 35-річний Кульчицький переїхав у Відень та відкрив власну торгову компанію, яка була імпортером східних товарів. Він продавав килими, шовк, та навіть перла і ювелірні вироби.
За іншою версією, Кульчицький не був на Запорізькій Січі. Натомість поїхав навчатись до Віденського університету, звідки мав вийти військовим чи дипломатом. Проте навчання юнаку давалось важко і він, бувши з дитинства млявим та хворобливим, у Відні починає страждати на головний біль, скаржиться на погану пам’ять та запаморочення.
Європейські лікарі не могли допомогти Юрієві, тож друзі порадили йому звернутись до східного фахівця. Останній зварив Кульчицькому кави, яка й допомагала. Вже за рік Кульчицький став одним з найкращих випускників університету та отримав фах дипломата.
Після цього працював у посольстві Австрії в Туреччині. Коли між Туреччиною та Австрією починається війна, то Кульчицький повертається у Відень.
Хай би який шлях пройшов Юрій Кульчицький, та у багатьох джерелах відзначають, що галичанин був поліглотом, бо знав щонайменше 5 мов: османську, угорську, сербську, румунську та німецьку. Саме це згодом і допомогло майбутньому герою Відня.
Українець чи поляк: ким був Кульчицький з Кульчиць
Дискусії про національність Юрія Кульчицького точились між українськими, польськими та навіть сербськими істориками.
За однією з переповідок, яку описав Карл фон Пеез, Юрій Кульчицький нібито був сином невольника-бранця з Польщі, якого турки забрали в ясир. Згодом він буцімто в Зомборі одружився з сербкою і народився в них Юрій.
Та українські дослідники переконують – не було сербів на Січі, на відміну від українських юнаків з Кульчиць. Адже земляками Кульчицького були гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний, гетьман реєстрового козацтва Марко Жмайло-Кульчицький, гетьман запорізького козацтва Павло Бут.
Своєю чергою український науковець Іван Німчук, коли виникають суперечки за національність Кульчицького, переконує, що був він православним українцем, і що у Кульчицях живуть нащадки його родини, які носять предикт: Шелестович. Окрім того, село Кульчиці славилось тим, що дало багацько свідомих українських інтелігентів Кульчицьких, з яких ніхто не покинув ні рідного народу, ні його віри.
Автор переконує, що станом на 20 століття село є чисто українським і там немає жодного поляка. До того ж, навіть якщо Кульчицький походив з тих Кульчицьких, що мали герб “Сас”, то значить був з Волощини, де також жили православні українці. Якщо ж не належав до герба “Сас”, то походив від роду, який був автохтоном на Галицькій землі.
Натомість подейкують, що сам Юрій Кульчицький нібито описував себе “родовитим поляком” з королівського польського вільного містечка Самбора.
Своєю чергою Австрійська академія наук пояснює, що в Польщі у роки авторитарного правління Юзефа Пілсудського розробили для Кульчицького генеалогічне походження, яке вело до шляхетської польської родини. Проте українці переконували, що у 17 столітті у Самборі не жили поляки.
“Кульчицький був поляком лише в сенсі “підданого польської корони”, – зауважили в Австрійській академії наук.
Ба більше, там пояснили, що українська сторона використовує Кульчицького і для демонстрації, що українські козаки також відіграли значну роль в перемозі короля Яна Собєського у битві за Відень 1683 року.
Як Кульчицький став героєм Відня
Деякі джерела пишуть, що у 1678 році 38-річний Юрій Кульчицький став також і надвірним австрійським кур’єром Леопольда I та передавав службові листи між Габсбурзькою монархією та Османською імперією.
Вже у 1683 році Османська імперія у війні проти Речі Посполитої вирішує йти на Відень. Вже 14 липня 1683 року за різними даними від 90 до 200 тисяч турецьких військових оточують місто. Протистояло їм всього орієнтовно 16-18 тисяч солдатів під командуванням австрійського графа Ернста Рюдиґера фон Штаремберга, з яких тільки 12 тисяч були австрійськими та німецькими військовими, а до 5 тисяч – місцевими добровольцями.
Вояки боролись з турками протягом липня-серпня, проте в оточеному Відні вже залишилось за різними даними до 5 тисяч вояків, панував голод, відчай та паніка. Особливо, враховуючи той факт, що цісар Священної Римської імперії Леопольд І покинув місто завчасно й попросив допомогти європейських монархів. Зокрема, він уклав із польським королем Яном Собєським військовий союз проти Османської імперії, щоб у разі нападу допомогти одне одному.
Проте у той час віденці були в облозі й втрачали надію. За переказами, всіх кур’єрів, яких посилав Відень, перехоплювали турки. Та було вкрай необхідно скоординувати дії й передали листа з проханням про допомогу цісарю Леопольду I та герцогу Карлу V Лотаринзькому.
Саме Юрій Кульчицький 13 серпня 1683 року вирушає в цю подорож разом з сербом Юрієм Михайловичем, який свого часу також добре знав турецьку мову та культуру, адже служив у австрійському посольстві в Туреччині.
У дорогу вони вдягнулись в турецький одяг, вигадали легенду та пішли просто крізь турецький табір.
Подейкують, що дорогою вони співали веселеньку турецьку пісню. Їх помітив та зупинив турецький ага, який повірив у історію про “про белградського купця”, що йшов зі слугою “по виноград”. Кульчицького з Михайловичем навіть напоїли кавою, відпустили та порадили, як безпечніше пройти.
Так посланці дістались до своїх, які відразу прийняли їх за турецьких шпигунів та ледь не розстріляли. На щастя, вони передали листи та вже 17 серпня повернулися неушкодженими до Відня. Там вони розповіли, що польська армія вже прибула до Австрії. Завдяки походу Кульчицького та Михайловича, Відень встановив постійний зв’язок із союзниками через сигнали з вежі собору святого Стефана.
Так, 12 вересня 1683 року відбулась одна з найбільш вирішальних битв в історії Європи – польські війська разом із загонами Карла V Лотаринзького, якими керував польський король Ян Собєський, 67-тисячним військом перемогли турків. За даними деяких істориків, у складі польської армії були й декілька тисяч козаків.
Після перемоги Юрій Кульчицький написав про те, як пройшов турецьким табором і цю брошуру видали у Відні, Зальцбурзі, Ульмі, Нюрнберзі та Страсбурзі. Так про українця дізнались більше людей і він остаточно став відомий як “герой Відня”.
Як українець Кульчицький став “братчиком-серденьком” у Відні?
Після перемоги Відня граф Штаренберг захотів відзначити подвиг Юрія Кульчицького. Йому дали громадянство Відня, 200 дукатів, будинок та навіть срібну медаль.
Окрім того, перекладачу дозволили вибрати щось із залишеного турками. Як відомо, вибрав Юрій Кульчицький 300 мішків “синьо-зелених зернят”, з якими у Відні не знали, що робити. Адже навіть турецькі верблюди їх не їли.
Спочатку Юрій Кульчицький продавав каву на вулицях Відня, просивши за неї один крейцер. Проте місцеві мешканці не могли звикнути до гіркого смаку напою. Саме тоді Кульчицький, ймовірно, випадково додав до кави цукор, згодом – молока та вершків. Так і зародилась кава по-віденськи.
Попри легенди, багато істориків переконують, що кав’ярня Кульчицького була не першою у місті. Адже до наших днів дійшло, що у 1670 році першу кав’ярню у Відні відкрив вірмен Йоганес Діодато.
Свою кав’ярню “Під синьою пляшкою” (Zur blauen Flasche) Юрій Кульчицький відкрив на вулиці Домґассе, 4 у 1686 році. Подейкують, що саме у синіх пуделочках зберігались ліки, які колись врятували життя пораненому Кульчицькому й саме звідти походить назва.
За переказами, декор у кав’ярні був у турецькому стилі, а на знак перемоги до кави подавались рогалики віденського пекаря Пітера Вендлера у вигляді османського півмісяця. Саме вони стали основою для майбутніх французьких круасанів.
Дослідник Іван Німчук пригадує, що Кульчицький сам обслуговував гостей у багатому одязі. Окрім того, він любив говорити з відвідувачами та звертався до них “братчику серденько”. Саме так почали у Відні називати й Кульчицького.
За даними з різних джерел, кав’ярня Кульчицького була популярною – туди ходили місцеві аристократи, могли випити кави навіть керівник оборони Відня граф Ернст Рюдигер фон Штаремберг і герцог Савойський.
За переказами, щоб приготувати каву по-віденськи Юрія Кульчицького, треба заварити 1–2 чайні ложки кави, додати 25 грамів цукру і зверху прикрасити збитими з цукром вершками.
Відень досі пам’ятає свого героя, який врятував місто та навчив віденців смакувати добру каву. У столиці Австрії на честь Юрія Кульчицького у 1862 році назвали одну з вулиць.
У рідних Кульчицях у підвалі музею у пам’ять про земляка відкрили кав’ярню. У Львові на вулиці Друкарській у 2013 році до 330-річчя з дня визволення Відня Юрію Кульчицькому також відкрили пам’ятник. Адже саме віденці згодом навчили львів’ян пити каву.
Помер Юрій Кульчицький у Відні у 1694 році від сухот у 54-річному віці. Справу свого життя він залишив рідним.
За однією з версій, у 1678 році батько кави по-віденськи викупив з неволі Одарку, яка під час війни була вагітна сином. Проте загинула від турецької бомби разом з ненародженим малюком. Згодом після поранення виходжувала його жінка, яка й стала другою дружиною. Подейкують, що саме донька Кульчицького згодом займалась кав’ярнею.
