Відповідно до численних наукових досліджень, музика, яку людина слухала в молоді роки, завжди викликає сильні емоції, оскільки пов’язана з яскравими спогадами та переживаннями. Про львівські гурти 1990-х для тих, чия молодість припала на «буремні», та для тих, кого просто цікавить музика того часу, далі на lvivski.info.
«Мертвий Півень»
Цей культовий гурт виник у 1989 році в середовищі львівського Франкового університету, де навчалися його майбутні учасники, які тоді були в складі університетського хору «Черемош». Після створення колективу «Мертвий Півень» музиканти збиралися в кав’ярні «Старий Львів» на вулиці Валовій – саме від вивіски цього закладу походить назва гурту.
Лідером і засновником колективу був Любко Футорський. За 20 років існування через гурт пройшло приблизно 20 музикантів, які паралельно займалися і іншою діяльністю. «Мертвий Півень» був активним учасником львівських і всеукраїнських фестивалів, гастролював також за кордоном, постійно проводячи експерименти зі звучанням електрогітар і додаванням нових інструментів. Крім того, гурт брав участь у всіх акціях протесту проти злочинних режимів. Впізнаваною рисою колективу є вірші відомих поетів, покладені на музику, що в 90-х було доволі популярним явищем. Творчу діяльність гурт припинив 2011 року через конфлікт між учасниками.
«Конгрес»
У 1986 році у Львові створили гурт «Товариство» зі співаком та гітаристом Андрієм Віхотем, гітаристом Миколою Гусарем, ударником Михайлом Болюхом. Тоді колектив грав у стилі артрок, що близький до прогресивного року. Через три роки до колективу приєдналися бас-гітарист Ярослав Бас і клавішник Андрій Мільчук. У 1994-му Ярослава Баса замінив Віктор Корнєв, а ще через чотири роки – Руслан Чечерницький. Амбіційні музиканти виступали на весіллях і забавах.
Популярність гурт почав здобувати в 1992 році, після того як підписав контракт із продюсерським агентством «Студія Лева». Того ж року гурт переназвали на «Конгрес», а стиль змінили на артвейв, тобто поєднання артроку і нової хвилі.
У 1992-му гурт записав перші відомі пісні – «Павутиння», «Ще буде мій» та інші, тоді ж відбувся концертний тур Польщею. Пісня «Павутиння» потрапила до топ-чартів, саме завдяки їй «Конгрес» здобув славу.
У 1994-му гурт переміг у телефестивалі «Музична драбина», у наступному році – на телефестивалі «Мелодія-95». У 1997 році почав співпрацювати з «Територією А» і переїхав до столиці, через два роки – видав альбом «Егоїсти». У 2000-му «Конгрес» дав концерт у Празі, а потім здійснив турне по українських містах. У 2002 році «Конгрес» припинив існування.
«Клуб шанувальників чаю»
Артроковий гурт «Клуб шанувальників чаю» (TFC) створили у 1989 році, проте популярність він здобув на початку 1990-х. Фронтмен гурту – Олександр Ксенофонтов, який потім прославився як продюсер та одружився зі співачкою Русланою.
Колектив склали вокаліст Сашко Ксенофонтов, басист Олег «Джон» Сук, гітарист Vlad Дебрянський, барабанщик Андрій П’ятаков, клавішники Павло Грабовський та Олег Розумовський, арфістка Ольга Якимова.
Гурт неодноразово брав участь у різних фестивалях, наприклад «Вивих» та «Червона рута». Крім того, за такий короткий час встиг взяти участь у Революції на граніті і, що найголовніше для музикантів, встановити високу планку якості для інших гуртів, які якраз розпочинали творчий шлях.
Припинив існування TFC у 1993 році, оскільки швидкоплинна мода на музику змінила смаки і тренди: артрок відійшов у минуле. Колишні учасники зайнялися сольними проєктами: Ксенофонтов став продюсером Руслани, Дебрянський переїхав до США, де закінчив Університет Каліфорнії (також відомий як просто Берклі) і став відомим гітаристом, чия музика потрапила в Billboard Top 100. Він співпрацював із відомими світовими джаз- та поп-проєктами, випустив власні інструментальні альбоми, а також долучився до запису відомого хіта Кеті Перрі I kissed a girl.
Сук зініціював авторські проекти «Є», «Але час як ріка», долучився як басист до гурту «Мертвий Півень» та як клавішник до гурту «Горгішелі», взявся за написання і власної музики.
У 1996-му Ксенофонтов зібрав музикантів TFC для проєкту з Русланою під назвою «Дзвінкий вітер». У 2009 році на відстані між Києвом, Львовом та Лос-Анджелесом гурт зібрався дистанційно, аби записати кілька нових пісень, однак повноцінного відновлення не відбулося.
«Сестричка Віка»
Вікторія Врадій, ще навчаючись у школі, потрапила на сцену в 1976 році. Тоді вона співала у ВІА «Арніка», виконувала українські естрадні пісні. Потім, навчаючись у Львівському університеті, долучилася як солістка до джаз-рокового гурту Юрія Варума «Лабіринт». У 1985-му переїхала з «Лабіринтом» у Нижній Новгород.
У 1989 році почала працювати з культовим українським рок-гуртом «Брати Гадюкіни». На фестивалі «Червона рута» Вікторія, вже тоді відома як вокалістка гурту «Сестричка Віка», завоювала 1-ше місце серед рок-виконавців. Перший альбом колективу «Мамо, я дурна» вийшов у 1990 році, серед найвідоміших композицій – «Ганьба», «Шахтарські бугі», «Мамо, я дурна».
У 1992 році Вікторія отримала титул «Міс Рок-Європа», після чого записала альбоми «По цимбалах» та «Львівський стьоб». У 90-ті Віка була королевою української карнавально-контркультурної сцени, проте музика майже не приносила їй та гурту прибутків. У 1993 році вона виїхала з концертами до США, де вирішила залишитися в Нью-Йорку разом із сином. Там розлучилася з чоловіком і наново зібрала музичну команду під назвою Exit. У 2004 році ненадовго повернулася в Україну. Ще тричі виходила заміж і тричі розлучалася. У 2006-му знову повернулася в США.
«Джек О’Лентерн»
Цей гурт створили в 1993 році. На початку існування його музика була схожа до львівського андерграунду з нотами артроку. Перші виступи гурт провів у 1994-му. З того часу «Джек О’Лентерн» став постійним гостем музичних подій Львова та інших українських міст.
У складі колективу перебували вокаліст і гітарист Дмитро «Рижий» Романів, вокаліст і барабанщик Олексій «Льолік» Слободян, басист Орест «Смєх» Смішко, клавішник Богдан Либа. Типово для тогочасних гуртів, довго «Джек О’Лентерн» не проіснував: музиканти зайнялися сольними проєктами чи далекими від музики справами, хоча й офіційного закриття гурту так і не відбулося.
Композиції витримані у стилі софт-рок з елементами джазу і фанк-року, вони мелодійні та водночас запальні. У доробку колективу – більш ніж 200 виступів та один СD-альбом.
«Королівські зайці»
У 1993 році львівська виконавиця Леся Герасимчук приєдналася до гурту «Драґлайн» як вокалістка, хоча й співала власні пісні. Із цим гуртом Леся взяла участь у фестивалях «Червона рута», «Альтернатива», «Деформація» та випустила альбом «Моя кохана».
Якось Леся захотіла звернутися до поетичної класики, тоді одна за одною в її репертуарі з’являлися пісні на вірші українських поетів. У 1997 році «Драґлайн» перетворився на рок-гурт «Королівські зайці», до складу якого увійшли гітарист Назар Ясиневич, басист Тарас Ясиневич, барабанник Влад Хмарський і клавішник Єгор Головачов.
Проникливу лірику «Королівських зайців» Леся назвала «альтернативним романсом». У 2001 році з’явився альбом «Казки королівства» з такими піснями, як «В себе на вежі», «Мої очі», «Ніжність» тощо, а реліз другого альбому «Серце-місяць» відбувся аж у 2011-му – це композиції «Пісні такі», «Голубка», «А би я» тощо.
Офіційно команда «Королівських зайців», як і «Джека О’Лентерна», з шанувальниками не прощалася.
«Ґодо»
Цей львівський гурт заснований у 1998 році. У різні часи він робив то рокову, то психоделічну, то електронну музику. Назву колективу музиканти взяли з роману Семюеля Беккета «Чекаючи на Ґодо», чим гурт натякнув на філософський підтекст і абсурд буденності, що добре простежуються в текстах його пісень.
Колектив завжди позиціонував себе як незалежну мистецьку спільноту. До початкового його складу увійшли вокаліст Олег, гітарист Paul, барабанщик Артур, басист Dizzy та клавішник Angus. Початковим стилем стала суміш ґранджу й фанку на слова класиків і українських поетів. Кожного року до стилю додавали електронні семпли.