У житті кожного успішного артиста були відправні пункти, які стали початком професійного злету та росту популярності. Таким пунктом у біографії Богдана Ступки була роль Механтропа у спектаклі «Фауст і смерть» – з неї почався професійний ріст актора театру й кіно, номінанта численних театральних премій і Героя України. Що цьому передувало, як він виборював своє місце під сонцем в українському мистецтві та чим захоплювався, читайте далі на lvivski.info.
Міг стати хіміком чи астрономом
Ступка народився 27 серпня 1941 року в селі Куликові, що на Львівщині. У 1948 році разом із батьками переїхав до Львова. Із самого дитинства він був оточений творчістю: батько Сильвестр співав у хорі Львівської опери, дядько там же працював солістом, а тітка – концертмейстером. Маленького Богдана батько постійно брав на вистави, тому ще змалечку хлопець вирішив, що хоче пов’язати своє життя з акторством.
Першою його акторською спробою стала роль Діда Мороза на новорічному шкільному концерті. Однак мама, знаючи, наскільки непроста праця в театрі (її чоловік, батько Богдана, постійно хворів через роботу на сцені, до того ж мало заробляв), відчайдушно відмовляла сина від акторства.
Після закінчення школи (потім стала Львівською лінгвістичною гімназією) Ступка пробував вступити на хімічний факультет Львівського університету, однак не склав іспити. Тоді він влаштувався лаборантом-обчислювачем в університетську обсерваторію, але астрономом також не став. Хоча й дещо Ступку таки пов’язує з астрономією: у 2008 році співробітники Андрушівської астрономічної обсерваторії, що на Житомирщині, назвали на честь актора астероїд.
Доленосна вистава
Мріяти про акторство Ступка не переставав ніколи. У 1960-му мрія отримала шанс на здійснення: безумовний талант Ступки як актора продемонструвала роль робота Механтропа в спектаклі «Фауст і смерть» українського драматурга Олександра Левади.
Ступка тоді ще не був професійним актором, а лише навчався в акторській студії при львівському театрі Заньковецької. Взяти на цю роль недосвідченого юнака для режисера Бориса Тягна було колосальним ризиком і водночас виявом значної довіри. Однак Ступка цілком виправдав сподівання режисера. Саме тоді на українському мистецькому небосхилі засяяла нова зірка.
Сам Ступка про цю роль згадував із величезною вдячністю ледь не в кожному своєму інтерв’ю, де мовилося про його професійний шлях. Про саму виставу написано чимало матеріалів у пресі та спогадів митців, які її бачили.
Письменник і журналіст Валентин Речмедін у статті «Через терни до зірок» написав, що «Фауст і смерть» була новаторською виставою насамперед завдяки актуальній темі твору: вона ознайомлює глядача з важливими філософськими науковими проблемами.
Театрознавиця Леонтила Лучко у статті «Фауст і смерть» написала, що Ступка створив оригінальний і водночас сприятливий для глядача образ Механтропа. Він майстерно знайшов зовнішню форму, відчув внутрішній ритм та імпульс життя робота.
Режисер Борис Львов-Анохін у своєму відгуку «Дерзання» написав, що режисер Тягно піднесено й чітко відчув інтелектуальний характер п’єси, а це вплинуло на те, як актори завзято доносили кожну думку, сцену, монолог, заволоділи увагою глядачів та примусили їх уважно слухати віршований текст. Львов-Анохін також зауважив, що найцікавіші розміщення акторів пов’язані насамперед з епізодами з Механтропом. Вдало поєднувався костюм і грим Ступки – то був справді геніальний акторський образ.
За словами критика, Богдан буквально змусив глядачів повірити в злу ретельність і мудрість електронного створіння, не будучи при цьому одноманітним у монотонних інтонаціях і жестах. Він зумів передати і гумор, і силу, і сарказм через свого героя.
Тож ця вистава не залишила глядача байдужим, змусила замислитися про космічні теми; про те, що вони не далеке майбутнє, а реальність. Роль робота Механтропа стала важливою сходинкою до творчих вершин Ступки.
Зіграв понад 50 театральних ролей
1 травня 1961 року Богдан офіційно став артистом театру Заньковецької. У цьому театрі актор пропрацював 17 років під керівництвом режисера й педагога Сергія Данченка.
Коли Данченко в 1978 році очолив київський драмтеатр Франка, то відразу ж запросив із собою Богдана. У 1963–65 роках Ступка заочно навчався на факультеті філології Львівського університету, а в 1984 році закінчив також заочно театрознавчий факультет київського інституту Карпенка-Карого.
Після смерті Данченка у 2001-му Богдан Ступка став художнім керівником київського Франкового драмтеатру. Тоді він брав участь у гастролях по США з виставою «Тев’є-Тевель» за п’єсою російського драматурга Григорія Горіна «Поминальна молитва». Від самої прем’єри вистави у 1989 році і до своєї смерті головну роль Тев’є виконував Богдан Ступка. Сама вистава стала одним із найбільших досягнень української театральної сцени.
За весь театральний період життя актор зіграв більш ніж 50 різних ролей: і Короля Ліра із Шекспірівської однойменної вистави, і Миколу Задорожного з «Украденого щастя», і царя Едіпа з однойменної п’єси Софокла тощо.
Понад 100 ролей у кіно
У 1971 році стався дебют Ступки як кіноактора у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка, де Богдан зіграв бійця УПА Олеся Дзвонаря. Серед інших кіноролей – гетьмани Хмельницький, Брюховецький, Мазепа; письменник Остап Вишня; політики Олександр Керенський та Чингісхан.
Працював Ступка і з іноземними режисерами, зокрема поляками Єжи Гофманом та Кшиштофом Зануссі. За роль Костянтина у фільмі Зануссі «Серце на долоні» (2008) здобув нагороду на Римському міжнародному кінофестивалі.
Міністр культури і мистецтв
У 1999–2001 роках Ступка був міністром культури і мистецтв України в уряді Віктора Ющенка. Пропрацював тільки 18 місяців, а коли влада змінилася, вирішив піти через нескінченний потік анонімних та відкритих доносів.
Колекціонер капелюхів і футбольний фанат
Богдан Сильвестрович мав цілу колекцію капелюхів. Сам по собі він був дуже шляхетним, що успадкував від батька. Батько порадив йому завжди мати біля себе капелюх, аби з його допомогою вітатися з хорошими людьми.
На будинку в Києві, де жив актор у 1987–2012 роках (вулиця Марії Заньковецької), у 2021 році встановили меморіальний горельєф, на якому Ступка в яскравому образі з капелюхом вітає перехожих. Цей будинок знаходиться за 5 хвилин від театру, однак актор долав коротку відстань аж годину: за розповідями очевидців, по дорозі радо спілкувався з людьми, знімаючи перед ними капелюха.
Крім того, Ступка захоплювався футболом, зокрема київським ФК «Динамо». За 2008–2012 роки він не пропустив жодного матчу, крім тих днів, коли грав у театрі. Актор вбачав багато спільного між театром і футболом: і там, і там є правила, традиції, канони, так само як і творчість та імпровізація. Якщо футболісту цікава імпровізація, то команда переможе; якщо імпровізація цікава актору – то від цього виграють і артисти, і глядачі.
Померла зірка українського акторського мистецтва 22 липня 2012 року у київській лікарні «Феофанія» у віці 70 років. Причина – серцевий напад на тлі раку кісток. Поховали легенду на київському Байковому кладовищі.