Багато львів’ян, почувши про розвиток кондитерського виробництва у Львові, асоціюють цю справу з діяльності фабрики “Світоч”. У затінку лишається відоме підприємство Гефлінґера, на якому у 1930-х рр. працювало до півтисячі робітників, пише lvivski.info.
Розвиток промисловості міста
Незважаючи на те, що через ряд факторів (відсутність сировинної бази, державна політика, інші) у Галичині не сформувались потужні підприємства металургійної, машинобудівної та інших галузей важкої промисловості, що діяли, скажімо у Донбасі, Західна Україна не стала виключно аграрним сектором. У самому місті Львові активно розвивались підприємства.
За даними дослідника Я.Кіся, у Львові, станом на середину XIX ст. діяло 44 мануфактури, де працювало понад 1000 працівників. У 1910 р. чисельність підприємств перевищила 4500, де працювало вже понад 28000 осіб. Хоча варто зазначити, що левова частка вказаних підприємств становили невеликі фабрики та цехи. Підприємці обирали Львів через те, що місто було здавна потужним центром торгівлі, тож було багато можливостей реалізувати свої товари.
Якщо розглядати промисловість Львова за окремими галузями, то домінували підприємства пов’язані з виробництвом/переробкою тканин, харчові та горілчані фабрики. Серед підприємств харчової промисловості окреме місце займало кондитерське виробництво. Адже різноманітні смаколики користувались великою популярністю насамперед серед заможних верств суспільства, йшли на експорт у інші країни.
Вважається, що першим кондитером-підприємцем у Львові був швейцарець Домінік Андреолі, котрий 1803 р. відкрив першу львівську цукерню. Згодом схожі підприємства почали відкривати Леопольд Ротлендер, Маурисій Брандштадтер, Людвіґ Залевський та інші. Серед підприємців-кондитерів був й Ян Гефлінґер.
Засновник солодкої імперії
Ян Гефлінґер народився у родині підприємця (родина мала німецьке коріння), здобув хорошу освіту й мав усі шанси стати успішним підприємцем. Проаналізувавши ринок міста, Ян дійшов висновків, що прибутковою справою стане кондитерське виробництво. Підприємцю допомогли зв’язки у владі, у торгово-промислових колах імперії.
У 1895 р. він відкрив підприємства з виробництва шоколаду, з переробки фруктів. На фабриці працювали досвідчені працівники (зокрема технологи), використовували різноманітну техніку.
У 1896 р. Ян придбав у іншого відомого львівського виробника Монне цукерню, що знаходилась у будинку №8 по вул. Театральній. Згодом запрацювали ще дві цукерні, які приносили власнику чималий прибуток. Ян Гефлінґер був головою Корпорації працівників цукрового виробництва. Відомий кондитер помер у 1903 р. та був похований на Личаківському цвинтарі.
У відкритих джерелах можна знайти інформацію, що Ян мав ряд чиншових помешкань – будинків, квартири в яких здавались в оренду.
Гідний нащадок батька
Згідно за заповітом покійного, його справу успадкував син Тадеуш. Він не лише продовжував справу батька, а й вніс багато новаторства, розширив випуск продукції, приймав участь у різноманітних виставках та ярмарках, велику увагу приділяв рекламній кампанії, був меценатом.
Тадеуш був членом Торгово-промислової палати та депутатом міської ради. У 1930 рр. молодий підприємець володів статками у понад 500 тис. злотих. Продукція Гефлінґера реалізувалась як у Галичині та Буковині так й в Угорщині та Австрії, перевершувала віденські “Кабоси” та угорські “Коестліни”.
Підприємець не лише відкривав нові фабрики, магазини, а й дбав про те, аби товар зберігали при належних умовах – на складських приміщеннях. Склади мали окремий штат працівників, охорону. У 1904 р. у Львові було навіть засноване Товариство цукерників для Галичини і Буковини, яке очолив саме Тадеуш. Журналісти стверджували, що такий успіх був зумовлений тим, що виготовляли солодощі за спеціальною рецептурою та у великих кількостях. Останнє вдалось досягти за допомогою машинізації виробництва.
Меценатство
Гефлінґер був меценатом, активно долучився до акції, пов’язаної з відкриттям пам’ятника Міцкевича у Львові. Відомий кондитер стверджував, що пожертвує кошти на будівництво споруди, реалізувавши понад 10 тис. шоколадок власної фабрики. Так вдалось зібрати понад 2000 крон – кілька сотень тисяч гривен за нинішніми розцінками. Це була невеличка сума, адже кошторис споруди спочатку становив 60 тис. крон, а згодом зріс до 200 тис. Також Фабрика Тадеуша випустила спеціальний шоколадний медальйон із портретом Міцкевича.
Головний здобуток Тадеуша полягав не у тому, що була зібрана певна сума коштів на спорудження пам’ятника. Своїми діями Гефлінґер спричинив своєрідну ланцюгову реакцію, коли його прикладу послідували інші підприємства міста. Споруду відкрили у жовтні 1904 р.
Підприємець витрачав також кошти на допомогу бідним, сиротам. Окрім того, що Гефлінґер був потужним платником податків, він давав роботу великій кількості осіб. За різними даними, на підприємствах Тадеуша працювало до 500 осіб.
Рекламна кампанія та виставка 1908 р.
У жовтні 1908 р. у Львові проходила важлива подія – виставка кулінарного мистецтва, на якій були представлені вироби галицьких кондитерів. Дійство проходило на Виставковій площі та Палаці мистецтв у Стрийському парку. Виставка була особливою, оскільки її приурочили до 60-річчя правління імператора Франца Йосифа.
Свою продукцію на виставці представив й відомий промисловець Гефлінґер. Виставковий стенд підприємця був прикрашений м’якими тканинами, драпірування яких нагадувало форму фестонів та утворювало членовані складки. Увагу відвідувачів привертали правильно сформовані солодкі ряди з виробів: чітко за ритмічною композицією викладені в горизонтальній площині плитки шоколаду різного наповнення та кольору обгортки, вертикальну основу формує солодка мозаїка з тістечок, цукерок та печива (прямокутні, подовгасті та круглі). У середній частині під вивіскою були розміщені шоколадні портрети та послідовність однакових рекламних плакатів із зображенням молодих панянок.
Окрім того, що Тадеуш використовував яскраву рекламу на різноманітних виставках, справжні мистецькі роботи можна було побачити на вітринах магазинів львівського кондитера, на стендах. Підприємець наймав робітників що би ті також розповсюджували рекламу з його продукцією у велелюдних місцях. Рекламу не створювали спонтанно, чи копіюючи з інших брендів. Над дизайном працювали досвідчені фахівці.
Кондитерська імперія Гефлінґерів продовжувала працювати до Другої світової війни. Після того як у 1944 р. Львів знов повернувся до складу СРСР виникли нові підприємства, а приватній власності місця не знайшлося.
Тадеуш помер у 1951 р. Його, дружину. доньку та також онука поховано у родинному гробівці родини Гефлінґерів на Личаківському цвинтарі. Родина назавжди залишила слід в історії міста. Правнук Яна Гефлінґера працював звичайним інженером на виробництві, загинув при нез’ясованих обставинах (за офіційною версією – випав з вікна будівлі).
Незважаючи на те, що минули десятиліття, а Львів зовсім не той, яким був у 1930-ті рр., шоколадні традиції у місті продовжують розвиватися. У Львові працює усім відома “Майстерня шоколаду”, яка є одним з найулюбленіших місць гостей міста та туристів.
