Зараз в кутовому будинку на вулиці Фредра міститься поліклініка. І люди, які приходять зробити рентген чи здати аналізи, навіть не здогадуються, що двісті років тому тут кипіло світське і культурне життя! Львівські панянки з 7 ранку прибігали послухати концерти знаменитих виконавців, до пізньої ночі тривали бали і бенкети, під’їжджали і відбували поважні екіпажі та карети… А ще тут зберігалася величезна бібліотека з цінними раритетами, пише lvivski.info. Маленькою вуличкою, яка до 1939 року була вкрита дерев’яною бруківкою, ходили Олександр Фредро, Станіслав Скарбек, Франц-Ксавер Моцарт, Кароль Ліпінський, графи, графині і навіть королева Двох Сицилій… Але про все по порядку.
Кам’яниця «цукрового короля»
Родина Леваковських, або Лєваковських, не дуже відома, хоч і надзвичайно цікава. Це були магнати, які мали кілька сіл біля Львова, палацик на Зеленій та дві кам’яниці на площі Ринок, одна з яких — це колишній палац графів Любомирських, а інша, навпроти неї — перша львівська кав’ярня, що працювала з 1802 року. Також родина мала маєток на Снопкові.
Якуба Леваковського називали «цукровим королем», він був чудовим кондитером, виготовляв фірмові тістечка, особливо полюбляли ласуни його «іспанський торт». Також Якуб був членом львівського магістрату і похований на Личаківському цвинтарі.
Якщо про кав’ярню на площі Ринок ми знаємо з точністю до дати, то коли була побудована кам’яниця на розі вулиць Миколаївської (тепер Фредра) і Галицької (Князя Романа), достеменно невідомо. Вочевидь, її звели приблизно на початку ХІХ століття або наприкінці XVIII.
Називалася вона кам’яницею Леваковських, але з 1857 року деякий час мала відношення до Дзєдушицьких, про що йтиметься нижче. Можливо, вони були родичами? Хтозна… Цього ми вже, мабуть, не довідаємося. Зате точно відомо, що це було одне з найвідоміших у Львові місце проведення для балів.
Бали, концерти і неаполітанська королева
Дами в пишних сукнях, галантні кавалери, чудова жива музика… Що може бути романтичніше? Кам’яниця Леваковських була такою відомою в місті, що тут регулярно відбувалися приватні та благодійні концерти, виступали знамениті виконавці, зокрема в цьому залі неодноразово концертував Франц-Ксавер Моцарт зі своєю коханою графинею Йозефіною Бароні-Кавалькабо, відомий віденський скрипаль Ігнацій Шуппанціґ улітку 1818 року щочетверга давав ранкові концерти, славетний польський скрипаль-віртуоз Кароль Ліпінський, що змагався в майстерності з самим Ніколо Паганіні, заснував регулярні ранкові публічні квартетні виступи… А в січні 1814 року кам’яниця Леваковських приймала навіть королеву!
Цісарева Марія-Кароліна Габсбург-Лотаринзька, королева Двох Сицилій, тітка та ще й за сумісництвом свекруха імператора Франца І, матір Марії-Терезії, приїхала до Львова після того, як Наполеон захопив Неаполь, а її чоловік Фердинанд зрікся престолу. Вона змушена була втікати на Сицилію, а потім через Константинополь, Одесу, Львів, Будапешт їхати до Відня. У Львові на честь найяснішої королеви та її сина принца Леопольда влаштували грандіозний бал. Саме на ньому граф Станіслав Скарбек, який мав першим запросити королеву на танець, обрав для цього юну Софію Яблоновську, внаслідок чого вона погодилася вийти за нього заміж… Хіба могла тоді уявити майбутня бабуся митрополита Шептицького, що через якийсь десяток років вона житиме на цій самій вулиці в палаці свого коханого чоловіка Олександра Фредра?..
«Вірус колекціонування» родини Дзєдушицьких
З 1857 року в кам’яниці Леваковських розмістилася знаменита Поторицька бібліотека. Грандіозну книгозбірню почав створювати ще жидачівський староста Єжи-Станіслав Дзєдушицький, син подільського воєводи Францішка та сестри коронного гетьмана Станіслава-Яна Яблоновського Софії. Граф був добре освічений, вільно володів кількома мовами та мав родинну пристрасть до колекціонування, що передавалася у спадок.
Він зібрав у своїй резиденції в Цуцулівцях (тепер село Вільхівці на Жидачівщині), побудованій на кшталт Версалю, величезну бібліотеку.
«Ми бачили там збірку книжок, одну з найбільших у тогочасній Польщі. Вона складалася з 3565 видань, серед них 188 польських, 1490 латинських, 1230 французьких, 593 італійських, 27 іспанських, 1 німецьке. Видань з графікою 36[…]. Усі національні і закордонні імена, що становили гордість наукового світу, займали місця в шафах начитаного мужа… Багато з тих книг залишається ще в руках Дзедушицьких з написом, що свідчив про їх колишнього власника, а сам я знаю про кілька, що перебувають на даний час у багатій книгозбірні Юзефа Дзедушицького. Якщо врахувати, що багато з цих видань налічує по десять, двадцять, а то і більше томів, то виявиться, що кількість книжок сягає понад 10 000…» — писав родинний хронікер Мауріцій Дзєдушицький.
Пристрасть до колекціонування книг перейшла в спадок до Тадеуша-Гервази Дзєдушицького, генерал-лейтенанта, галицького підкоморія та коронного чашника з 1765 року. Щоправда, його книгозбірня була не до порівняння з родичевою, адже граф мав лише 952 примірники. А от його син, Юзеф-Каласанти Дзєдушицький, учасник польського повстання, на основі цих збірок створив знамениту Поторицьку бібліотеку. Щоправда, ще як аматор, без бібліотекаря, хоча й з допомогою відомих діячів, як-от Вінцентій Поль, Ян Павліковський та інші. Після його смерті 1847 року до маєтку перевезли ще частину книг зі Львова, і бібліотека розрослася до 20 тисяч томів.
Музей та бібліотека графа Володимира
Врешті-решт, колекціонуванням «заразився» і наймолодший в родині Володимир Дзєдушицький. Він не лише впорядкував батькову бібліотеку, але й створив природознавчий музей, будучи пристрасним натуралістом, мисливцем і орнітологом. Його друг Юзеф Лозинський, родиною якого опікувалися Дзєдушицькі, став першим бібліотекарем, зайнявшися впорядкуванням колекції. Саме він зі своєю сім’єю і поселився 1857 року у кам’яниці Леваковських.
Під Поторицьку бібліотеку виділили чотири кімнати в партері кам’яниці. З 1858 року вона вже була відкрита для широкого загалу. Але через 10 років невгамовний Володимир Дзєдушицький придбав на Театральній палац, де почав реалізовувати свій амбітний проєкт — музей імені родини Дзєдушицьких. Туди він невдовзі і забрав бібліотеку, яка досі живе при Природознавчому музеї та налічує вже майже 75 тисяч примірників природничої літератури від 1570 року, зокрема понад 200 стародруків. А іншу частину колекції Володимир забрав до палацу на вулиці Курковій (тепер Лисенка). Станом на 1926 рік там було понад 48 тисяч книг, які радянська влада передала до Оссолінеуму, і тепер вони доступні у Науковій бібліотеці імені В. Стефаника та в Оссолінеумі у Вроцлаві.
Так азартний Володимир Дзєдушицький та «вірус колекціонування» в його родині призвели до створення кількох бібліотек та музею з колекцією опудал Володимира, який невдовзі він подарував місту.
Монетний двір та поліклініка
Наприкінці ХІХ століття бали і концерти поступово відійшли в минуле, і кам’яниця Леваковських почала занепадати. 1912 року було вирішено її розібрати, тож на вуличці Фредра закипіла робота. Але навіть тут не обійшлося без казусів: сторож-іноземець, що жив у бараку на місці будови, як виявилося, ночами підробляв. У своєму тимчасовому помешканні він організував… монетний двір. Точніше, фальшивомонетний двір, де з олова, цинку та свинцю сторож виготовляв у пічці австрійські монети номіналом 5 корон, що були рівноцінні 500 гривням. Якби це було у середньовіччі, нещасного чекало би спалювання на вогні, а так — лише повідомили поліцію, втім, злочинцю вдалося втекти.
На місці розібраної кам’яниці Леваковських виросли житлові будинки Міхала Уляма під номерами 4–4а та прибутковий дім Фейвеля Френкеля на розі за проєктом Тадеуша Врубеля і Максиміліана Бурстіна. Після Першої світової війни його придбала Каса хворих, де були облаштовані лікарня та аптека. Зараз тут міститься поліклінічне відділення 4-ої міської клінічної лікарні. Тож наступного разу, сидячи в черзі до лікаря чи прогулюючись невеличкою вуличкою Фредра, згадайте її славетну історію та знамениту кам’яницю Леваковських, яка назавжди увійшла в історію культурного і світського життя Львова.