Людина, про яку йтиме мова далі – відомий український меценат та колекціонер, почесний глава багатьох товариств. Граф брав участь у політичному житті регіону. Це – Володимир Дідушицький, пише lvivski.info.
Єдиний син графа, що не відвідував школу
Володимир народився 22 червня 1825 р. біля Могилів-Подільського, в селі Яришів, на території Російської Імперії в родині графа Юзефа Калесантія Дідушицького та Анни Пауліни з роду графів Дзялинських. Оскільки хлопчик був єдиною дитиною графа, то автоматичного ставав єдиним нащадком величезних статків. Сам рід Дідушицьких походить від руських бояр Дідушичів, які з XV ст. осіли в околицях Стрия. Засновником роду вважають брата короля Данила I – Василька Романовича.
У хлопчика було слабке здоров’я, він був сором’язливим і полюбляв проводити час наодинці, подорожуючи лісом поблизу родинного маєтку та спостерігаючи за тваринами. Мати Володимира збирала колекцію засушених рослин, комах, молюсків, тому Дідушицький поділяв її захоплення. Батько зявлявся в маєтку зрідка, а більшість часу проводив у Галичині, де займався фінансами, був меценатом освітніх закладів.
Дідушицький не відвідував навчальних закладів, натомість з ним займались викладачі львівських вишів. Серед них були й відомий орнітолог Ернест Шауер, географ Вінцент Поль, ботанік Яцек Лобажевскі та інші. Шауер будучи вправним таксидермістом навчив графа робити опудала. Окрім цього у родинній бібліотеці були тисячі різноманітних книжок. Володимир дуже цікавився орнітологією й невдовзі став професіоналом у цій царині. Він багато подорожував з батьком Європою, мав змогу відвідувати різноманітні природознавчі музеї.
Власна сім’я
Коли Володимиру було 22 роки, помер його батько, хлопцеві довелось керувати усіми справами покійного. Маєтки графа знаходились на території Австрійської, Російської та Німецької імперій. Дідушицький одружився з Альфонсиною – дочкою графа Матеуша Мьончиньського. Незважаючи на те, що дівчина мала величезне придане, багато маєтків було з боргами й Володимиру довелось протягом тривалого часу виплачувати ці борги.
Граф постійно проводив інспекцію усіх маєтків, захоплювався агрономією, лісництвом та колекціонуванням. В подружжя з’явилося на світ двоє донечок – Анна та Клементина. Станом на 1885 р. Володимир та Альфонсина володіли майном вартістю майже 8 млн. золотих ринських, величезними земельними наділами. Найдорожчим маєтком родини були Пеняки під Бродами.
Суспільно-політична діяльність
Володимир Дідушицький виступав за прогресивні зміни в Австрійській імперії, скасував у своїх маєтках панщину на кілька місяців раніше ніж це зробили на загальнодержавному рівні, виплачував кошти за працю на своїх полях. Цими діями він не раз обурював панів. Граф був розчарований тим, що у 1848 р. під час “Весни народів” були чималі жертви.
У 1861 р. Дідушицький став послом крайового сейму, а у 1874 р. – депутатом Віденського парламенту. Через два роки він очолив крайовий сейм. Будучи маршалком, він зумів примирити українських та польських депутатів. Також Володимира тричі обирали послом крайового сейму, однак він відмовився від мандату. Граф був почесним громадянином Львова, Коломиї, Бродів та інших міст. Нарешті у 1884 р. чоловіка обрали членом вищої палати Державної ради у Відні. Дідушицький був також таємним радником самого цісаря.
Організатор виставок
Володимир Дідушицький приймав участь у різноманітних виставках. У 1873 р. на одній із таких, що проходила у Відні, граф привіз цікавий експонат – гуцульську хату оформлену з гуцульських предметів матеріальної культури. Меценат розшукував гуцульських різьбярів по дереву, оплачував їх поїздки до Відня та Парижу. У 1860 р. граф почав свій шлях як організатора виставок – перший захід пройшов у Берліні. У 1877 р. Дідушицький організував першу крайову промислову виставку. Останню виставку чоловік організував 1894 р. у Львові.
Побачивши на одній з виставок у Франції гуцульські килими, місцеві підприємці прохали графа познайомити їх з авторами цих витворів, однак він не погодився. Дідушицький мотивував це тим, що французи прагнули налагодити фабричне виробництво гуцульських килимів. За таких обставин майстри, які виготовляли все власноруч, не витримали б конкуренції.
Мисливство та охорона природи
Граф опікувався охороною природи. Змалечку спостерігаючи за різноманітними тваринами, чоловік чудово розумів їх звички. Він розробив кілька законопроектів про заборону винищення та вилову окремих видів тварин, розуміючи, що такі дії призведуть до зникнення окремих видів фауни. У 1884 р. на Першому міжнародному орнітологічному конгресі у Відні В.Дідушицький одним з перших у світі виголосив доповідь про охорону птахів.
У 1876 р. Дідушицький очолив Галицьке мисливське товариство. У 1878 р. граф рішуче виступив проти неналежної торгівлі дичиною. На його думку, це був прямий шлях для браконьєрства. У 1880 р., на засіданні товариства, чоловік виступив проти ідеї круглорічного полювання на лисиць, мотивуючи це тим, що влітку у тварин погане хутро. Чоловік влаштовував полювання у власних маєтках. Так під час одного з таких заходів, у Потужинському господарстві, 15 мисливців здобули 23 кабани, 24 козулі, 3 вовки, 9 лисиць та одного орла.
Меценат та засновник музею
За ініціативи графа у Львові створили Рільничий, Ветеринарний та Лісовий виші. Він оплачував підвищення кваліфікації для викладачів навчальних закладів, надавав кошти на навчання для талановитих студентів. Дідушицький займався спорудженням храмів. Один з таких постав на вул. Лисенка у Львові, за власні кошти графа. Граф фінансував друк шкільних підручників, наукових праць. У своїх маєтках він утримував збіднілих письменників та митців. Дідушицькому належить також створення у 1886 р. одного з перших у Європі заповідників – природного резервату “Пам’ятка Пеняцька” з великою кількістю букових дерев.
У 1857 р., після смерті матері, Дідушицький отримав велику колекцію рослин та тварин, вирішив створити власний музей. Граф пригледів приміщення у Львові, на вул. Театральній 18. У 1870 р. чоловік відкрив виставку своїх експонатів у вказаному приміщенні. Експозиція складалася із семи розділів: зоологічного (38 тис. експонатів), палеонтологічного, мінералогічного, геологічного, ботанічного, археологічного та етнографічного. У колекції Дідушицького можна знайти десятки експонатів тварин-альбіносів. Шафи для експозиції (з товстим, міцним склом) виготовляли на замовлення у Відні.
У колекції графа можна побачити унікального зубра. Право полювати на цих тварин мав лише імператор. Будучи таємним радником цісаря, Дідушицький отримав цей раритетний експонат. Граф зібрав 56 опудал беркутів, адже цих птахів вважали шкідниками для мисливства та винищували. Дідушицький був власником “Михалківського скарбу” – скіфського золота (вагою до 3 кг). знайденого на Тернопільщині. Станом на 22 червня 1895 р. у музеї налічували 64 види ссавців (405 одиниць), 290 видів птахів (2108 одиниць), 10 видів рептилій (95 одиниць), 12 видів плазунів, 54 види риб.
Згодом, у 1880 р., усі свої колекції Володимир передав львівському музею. За такий крок керівництво Львівського університету наддало Дідушицькому титул почесного доктора наук. Однак навіть після того, як усі свої експонати він передав державі, працівники установи отримували зарплату із коштів графа (24 тис. корон щорічно).
Свої останні роки життя граф проводив уникаючи публіки – займався орнітологією та мисливством, лікувався за кордоном. Через те, що чоловіка розбив параліч і він пересувався у візку, інженерам у Природничому музеї довелось облаштувати спеціальний ліфт, за допомогою якого Дідушицький пересувався з власного кабінету до інших приміщень. У 1895 р. стан здоров’я Дідушицького різко погіршився й він оселився у маєтку Поториці.
Дідушицький помер 18 вересня 1899 р. Поховали видатного чоловіка у Заріччі, поряд з матір’ю. У бібліотеці Львова, крайовому сеймі вивісили чорні прапори. На похорони прибули сотні відомих осіб імперії, включаючи урядовців та парламентарів. Телеграму-співчуття надіслав цісар Франц Йосиф.