“Вивих” – український фестиваль, який проходив у місті Лева двічі. Поки радянський режим тріщав по швах, львівська молодь створила подію присвячену свободі, щирості та духовній незалежності, пише сайт lvivski.info.
Виникнення фестивалю
Перший “Вивих” було організовано Студентським братством міста Львова у 1990 році. Лідером фестивалю був Маркіян Іващишин, режисурою займався Сергій Проскурня, а художником агітаційної продукції був Юрій Кох. До події долучилась нонконформістська молодь, а також усі хто прагнув вільно висловлювати свою думку. Фестиваль став своєрідним ковтком свіжого повітря після багатьох років заборон, репресій та цензури.
“Вивих-1990”
Ідея створити цей фестиваль виникла на з’їзді студентських організацій всіх радянських республік. До назви “Вивих” організаторів підштовхнули тодішні події в країні, коли змінювалась буденність українців і справжній вивих відбувався у голові. Творцям заходу вдалось отримати дозвіл від КДБ та мера Львова на проведення події. Також вони домовились з правоохоронцями про їхню відсутність на фестивалі. Адже присутність людей у формі могла спровокувати агресію. Тож все відбулось на взаємодовірі. Спонсорами “Вивиху-1990” став завод, що виготовляв та ремонтував автомобілі.
Вперше фестиваль відбувся наприкінці травня 1990 року. Він був присвячений Дню визволення Африки. Місцем проведенням обрали Парк культури, а сцену розташували на стадіоні “Юність”. Також заходи проходили на таких локаціях, як палац молоді “Романтик’ та “Зелений театр”.
Для того, аби розрекламувати фестиваль були створені рекламні брошури. У ті часи вони були чимось незвичним, адже люди могли побачити їх вкрай рідко. У малюнках була використана іронія над СРСР та замальовки з порнографії.
Фестиваль не мав за мету, щось демонструвати відвідувачам. Навпаки, він мотивував людей творити самим дійство. Музичний супровід події був максимально різний. Були запрошені агітбригади, хори, оркестри, капели гармоністів, академічні театри опери і балету, спортивно-хореографічні колективи. Також до “Вивиху” приєднались гурти “Мертвий півень”, “Плач Єремії”, “Воплі Відоплясова” та “Брати Гадюкіни”.
Також під час виступу були перерви на конкурси. Один з них був конкурс анекдотів. Публічно прозвучали політичні жарти, гуморески. Усе це було схоже на сучасний стендап. Також був своєрідний конкурс краси під назвою “Королева дебілів”. Ще провели змагання малюнків, де учасники презентували карикатури на політичних діячів, висміювали радянський режим та зображували свій погляд на тодішню реальність. Переможців нагороджували призами – пивом та сигаретами.
“Вивих-1990” тривав три дні та завершився ходою центром міста до парку “Культури”, де відбувся прощальний концерт.
“Вивих-1992”
Зі здобуттям незалежності фестиваль “Вивих” вийшов на новий рівень та відбувся у центрі Львова. Спонсорувати захід погодились банки, міжнародні авіалінії, різноманітні підприємства. Агітаційними гаслами були: “Вивихнуті всіх країн, єднайтесь на платформі ноусмокінгу! Ура панове!” та “Студентство! Приватизуємо Вивих!”. Рекламувала подію редакція щотижневої газети “Post-Поступ”. Вони підготували спецвипуск газети під назвою “Non Stop Попуст”.
До фестивалю долучились гурти “Скрябін” та “Вій”. Львівський театр опери та балету в межах події презентував поезооперу “Крайслер Імперіал”. Ще одним перфомансом став похорон Біди. Труну пронесли через центр міста і кожен охочий міг кинути в неї свої негаразди.
Символом “Вивиху-1992” став вивихнутий будинок. Раніше будівля згоріла та залишилась напівзруйнованою, тож учасники вирішили її розмалювати. Це надихнуло людей написати на стінах будинку вірші відомих поетів. Також учасники прикрашали свої автомобілі черепами, ластами, частинами ляльок та поезією, а з багажників авто ловили рибу. У супроводі військового оркестру автомобілі проїхались центром міста.
Фестиваль 92-го року завершився феєрверком “Добраніч” та перформансом “Колискова Забава”.
