Історії сімей, що втекли із зони боїв до Львова

У невеликих будиночках модульного містечка у Львові знайшли тимчасовий дім внутрішньо переміщені особи. Зараз тут розміщуються насамперед батьки з дітьми, які приїхали з Маріуполя, Бучі, Донецька та інших міст. У кожного з них своя історія втечі від війни. Більше на lvivski.

«Ми їхали в зоні обстрілів»

Один із модулів тепер тимчасово належить 15-річному Роману Гогенку та його бабусі. Вони з Костянтинівки, що на Донеччині.

Журналістам НВ підліток розповів, що вони з бабусею залишалися в Костянтинівці майже до останнього. Проте, коли на початку квітня він почув від друзів, що Донецьку область оточують і будуть бомбити, все ж вирішив, що будуть їхати до Львова. До того ж тоді до евакуації активно закликала українська влада. Дорога залізницею була непростою. Роман постійно дивився у вікно і практично не спав.

«Ми їхали у зоні обстрілів», – пояснює юнак.

У модульному помешканні з ними проживає кішка Рута. Роман каже, що таке житло значно краще, ніж спортзал львівського університету, де вони жили з бабусею тиждень. Тут помістився стіл, два двоповерхові ліжка та шафа. Крім того, є обігрівач. Скоро до них має приїхати також мама Романа, вона зараз у Полтаві.

Хлопець зізнається, що в Костянтинівці відчував себе вільним, бо знав, куди можна йти та що робити, а у Львові місцевості не знає. Тут встиг уже завести друзів – однолітків із Донеччини. Однак, хлопець сумує за своїми друзями з Костянтинівки. Ба більше, 8 квітня одного з його друзів вбила рашистська ракета на Краматорському вокзалі, коли той намагався евакуюватись із матір’ю та бабусею.

Роман додає, що тепер майже не думає про майбутнє. Він навчався у 9-му класі і планував стати кухарем, адже любить готувати. Проте, тепер нічого не відомо.

«Не хочеться навіть спілкуватися російською»

Ще одні жителі цього містечка – Олена Шорнікова з Харкова та її 7-річний син. До війни жінка працювала мерчендайзером. Сьогодні ж залишилась без роботи й вимушена облаштовуватися у Львові. У Харкові залишився її чоловік, він чекає свою чергу служити на передовій.

Як і попередні мешканці, Олена дуже не хотіла покидати дім. Проте, під обстріли все частіше почала потрапляти центральна частина міста, де знаходиться її житло. А нещодавно ракета потрапила у її двір, там загинули люди, що йшли до магазину по воду.

На початку війни харків’янка була в шоковому стані й не могла зрозуміти, від чого їх хочуть «звільняти». Тепер ненавидить росіян і все, що з ними пов’язано: не може ні слухати російськомовні пісні, ні дивитися кіно.

«Я стараюсь переходити на українську. Не хочеться навіть спілкуватися російською», – каже жінка.

Олена додає, що тепер у Харкові росію ненавидять навіть ті, хто колись прихильно ставився до неї.

«У будь-якому місті я вдома»

Мешкає тут і землячка Олени – Наталія Нагорна. Вона з містечка Люботин, що на Харківщині. Крім неї, тут ще дві її дочки: 10-класниця Альбіна та 4-класниця Софія. До війни Наталія тринадцять років займалась клінінгом. А чоловік Наталії навчав музики. Зараз він у ЗСУ.

До Львова вони приїхали ще 10 березня. Жінка розповідає, що в Люботині з першого дня повномасштабного вторгнення було чути обстріли. Під час сильних обстрілів кватирки в будинку самі відкривались, а стіни здригались. Родина Нагорних за декілька секунд добиралася до погребу: їхні рюкзаки завжди були напоготові, а спали одягнені та взуті.

Жінка каже, що було страшно насамперед за дітей. Вони – і є причина, чому родина виїхала до Львова. До заселення в модульне житло вони спали на матрацах в одному зі львівських спортзалів. У рідному домі в Люботині залишилась свекруха Наталії, вона охороняє житло, аби родині було куди повернутись.

Наталія не може дочекатись, коли прокинеться і почує, що війна закінчилась. Особливо хвилюється за чоловіка. Тепер їй складно прийти в себе. Жінка пригадує випадок, коли після від’їзду чоловіка розплакалась посеред львівської вулиці. До неї відразу підійшли люди й почали запитувати, як можуть допомогти. А тому, Україну родина покидати не планує. Цього не хоче ні Наталія, ні діти.

«Я розумію, що я вдома. У Львові, Харкові, Києві. У будь-якому місті я вдома», – говорить емоційно жінка.

«Кого він прийшов визволяти?»

Проживає тут також Галина Щербина разом із чоловіком, двома онуками та дочкою. Вони із селища Новодонецьке, що в Краматорському районі Донецької області. Зять Галини залишився захищати країну на передовій, з ним вже давно немає зв’язку.

Про війну Галина не може говорити без сліз. Жінка почала хвилюватися за доньку та онуків, тому й вирішила поїхати. Родина виїхала із залізничного вокзалу Краматорська 7 квітня. А наступного ранку по ньому вдарила ракета, вбивши понад 50 людей.

Галина каже, що львів’яни прийняли її добре. Проте, хотіла приїхати сюди як туристка, а не переселенка. Оглядаючи тимчасове житло, зізнається, що чекає, коли закінчиться війна й вона зможе повернутися додому. У Новодонецькому залишили все, що мали. Жінка переживає, аби було, куди вертатись. Там встигла посадити навіть невеликий город.

Зі слізьми на очах Галина мріє про мир та вільну Україну, а ще, аби зять вийшов на зв’язок. У молоді роки вона жила в Сибіру й думала, що росіяни нормальні. А тепер каже, що росія їм не потрібна, а надто – після всього, що вона зробила в Україні.

«Це ж немислимо. Кого він прийшов визволяти? Хто його просив? Ми жили добре, все у нас було», – говорить жінка.

Додамо, модульні контейнери Україні безкоштовно надала Польща. Містечко складається з 88 будиночків. Воно розраховане на 350 людей. Будинки повністю готові до проживання: тут є ліжка, шафи, матраци та наволочки. Окремо від помешкань у містечку є душові кабінки, туалети, їдальня та медпункт. У їдальні переселенців безкоштовно годують гарячими обідами та вечерями. Саме проживання тут також безкоштовне. Як зазначають у міській раді, у Львові зводять ще одне модульне містечко на 120 будиночків.

Такі ж модульні будиночки за підтримки уряду Польщі наступного місяця облаштують у містах, які найбільше постраждали від російських обстрілів, зокрема в Бородянці, Бучі, Чернігові, Охтирці, Тростянці та інших. Загалом, у них планують поселити п’ять тисяч осіб, які втратили житло через бойові дії.

Крім того, окреме тимчасове містечко у Львові планують звести для вагітних жінок, які евакуювалися з небезпечних місць. Це будуть дерев’яні будиночки хостельного типу, адаптовані для потреб сім’ї.

Фото: НВ

Цікаві факти про фестиваль «Етновир» у Львові

Львів – це місто багате на фестивалі. Тут кожного року відбуваються різноманітні тематичні фестивалі у сфері моди, культури, бізнесу, науки та технологій.  Виняткове місце серед...

Львів'яни – переможці чемпіонату України 2019 року з кульової стрільби

Цими днями завершився Чемпіонат України цього року з кульової стрільби у приміщенні, організацією якого займалося Міністерство молоді та спорту України. Традиційно ця визначна спортивна...
.,.,.,.