Історії сімей, що втекли із зони боїв до Львова

У невеликих будиночках модульного містечка у Львові знайшли тимчасовий дім внутрішньо переміщені особи. Зараз тут розміщуються насамперед батьки з дітьми, які приїхали з Маріуполя, Бучі, Донецька та інших міст. У кожного з них своя історія втечі від війни. Більше на lvivski.

«Ми їхали в зоні обстрілів»

Один із модулів тепер тимчасово належить 15-річному Роману Гогенку та його бабусі. Вони з Костянтинівки, що на Донеччині.

Журналістам НВ підліток розповів, що вони з бабусею залишалися в Костянтинівці майже до останнього. Проте, коли на початку квітня він почув від друзів, що Донецьку область оточують і будуть бомбити, все ж вирішив, що будуть їхати до Львова. До того ж тоді до евакуації активно закликала українська влада. Дорога залізницею була непростою. Роман постійно дивився у вікно і практично не спав.

«Ми їхали у зоні обстрілів», – пояснює юнак.

У модульному помешканні з ними проживає кішка Рута. Роман каже, що таке житло значно краще, ніж спортзал львівського університету, де вони жили з бабусею тиждень. Тут помістився стіл, два двоповерхові ліжка та шафа. Крім того, є обігрівач. Скоро до них має приїхати також мама Романа, вона зараз у Полтаві.

Хлопець зізнається, що в Костянтинівці відчував себе вільним, бо знав, куди можна йти та що робити, а у Львові місцевості не знає. Тут встиг уже завести друзів – однолітків із Донеччини. Однак, хлопець сумує за своїми друзями з Костянтинівки. Ба більше, 8 квітня одного з його друзів вбила рашистська ракета на Краматорському вокзалі, коли той намагався евакуюватись із матір’ю та бабусею.

Роман додає, що тепер майже не думає про майбутнє. Він навчався у 9-му класі і планував стати кухарем, адже любить готувати. Проте, тепер нічого не відомо.

«Не хочеться навіть спілкуватися російською»

Ще одні жителі цього містечка – Олена Шорнікова з Харкова та її 7-річний син. До війни жінка працювала мерчендайзером. Сьогодні ж залишилась без роботи й вимушена облаштовуватися у Львові. У Харкові залишився її чоловік, він чекає свою чергу служити на передовій.

Як і попередні мешканці, Олена дуже не хотіла покидати дім. Проте, під обстріли все частіше почала потрапляти центральна частина міста, де знаходиться її житло. А нещодавно ракета потрапила у її двір, там загинули люди, що йшли до магазину по воду.

На початку війни харків’янка була в шоковому стані й не могла зрозуміти, від чого їх хочуть «звільняти». Тепер ненавидить росіян і все, що з ними пов’язано: не може ні слухати російськомовні пісні, ні дивитися кіно.

«Я стараюсь переходити на українську. Не хочеться навіть спілкуватися російською», – каже жінка.

Олена додає, що тепер у Харкові росію ненавидять навіть ті, хто колись прихильно ставився до неї.

«У будь-якому місті я вдома»

Мешкає тут і землячка Олени – Наталія Нагорна. Вона з містечка Люботин, що на Харківщині. Крім неї, тут ще дві її дочки: 10-класниця Альбіна та 4-класниця Софія. До війни Наталія тринадцять років займалась клінінгом. А чоловік Наталії навчав музики. Зараз він у ЗСУ.

До Львова вони приїхали ще 10 березня. Жінка розповідає, що в Люботині з першого дня повномасштабного вторгнення було чути обстріли. Під час сильних обстрілів кватирки в будинку самі відкривались, а стіни здригались. Родина Нагорних за декілька секунд добиралася до погребу: їхні рюкзаки завжди були напоготові, а спали одягнені та взуті.

Жінка каже, що було страшно насамперед за дітей. Вони – і є причина, чому родина виїхала до Львова. До заселення в модульне житло вони спали на матрацах в одному зі львівських спортзалів. У рідному домі в Люботині залишилась свекруха Наталії, вона охороняє житло, аби родині було куди повернутись.

Наталія не може дочекатись, коли прокинеться і почує, що війна закінчилась. Особливо хвилюється за чоловіка. Тепер їй складно прийти в себе. Жінка пригадує випадок, коли після від’їзду чоловіка розплакалась посеред львівської вулиці. До неї відразу підійшли люди й почали запитувати, як можуть допомогти. А тому, Україну родина покидати не планує. Цього не хоче ні Наталія, ні діти.

«Я розумію, що я вдома. У Львові, Харкові, Києві. У будь-якому місті я вдома», – говорить емоційно жінка.

«Кого він прийшов визволяти?»

Проживає тут також Галина Щербина разом із чоловіком, двома онуками та дочкою. Вони із селища Новодонецьке, що в Краматорському районі Донецької області. Зять Галини залишився захищати країну на передовій, з ним вже давно немає зв’язку.

Про війну Галина не може говорити без сліз. Жінка почала хвилюватися за доньку та онуків, тому й вирішила поїхати. Родина виїхала із залізничного вокзалу Краматорська 7 квітня. А наступного ранку по ньому вдарила ракета, вбивши понад 50 людей.

Галина каже, що львів’яни прийняли її добре. Проте, хотіла приїхати сюди як туристка, а не переселенка. Оглядаючи тимчасове житло, зізнається, що чекає, коли закінчиться війна й вона зможе повернутися додому. У Новодонецькому залишили все, що мали. Жінка переживає, аби було, куди вертатись. Там встигла посадити навіть невеликий город.

Зі слізьми на очах Галина мріє про мир та вільну Україну, а ще, аби зять вийшов на зв’язок. У молоді роки вона жила в Сибіру й думала, що росіяни нормальні. А тепер каже, що росія їм не потрібна, а надто – після всього, що вона зробила в Україні.

«Це ж немислимо. Кого він прийшов визволяти? Хто його просив? Ми жили добре, все у нас було», – говорить жінка.

Додамо, модульні контейнери Україні безкоштовно надала Польща. Містечко складається з 88 будиночків. Воно розраховане на 350 людей. Будинки повністю готові до проживання: тут є ліжка, шафи, матраци та наволочки. Окремо від помешкань у містечку є душові кабінки, туалети, їдальня та медпункт. У їдальні переселенців безкоштовно годують гарячими обідами та вечерями. Саме проживання тут також безкоштовне. Як зазначають у міській раді, у Львові зводять ще одне модульне містечко на 120 будиночків.

Такі ж модульні будиночки за підтримки уряду Польщі наступного місяця облаштують у містах, які найбільше постраждали від російських обстрілів, зокрема в Бородянці, Бучі, Чернігові, Охтирці, Тростянці та інших. Загалом, у них планують поселити п’ять тисяч осіб, які втратили житло через бойові дії.

Крім того, окреме тимчасове містечко у Львові планують звести для вагітних жінок, які евакуювалися з небезпечних місць. Це будуть дерев’яні будиночки хостельного типу, адаптовані для потреб сім’ї.

Фото: НВ

Слухайте, що грає: історія львівського радіо

Львівське радіомовлення з'явилося вперше у 1930 році та мало назву Polskie Radio Lwów і стало однією з перших радіостанцій в Україні. На той момент...

Білі фігури – воїни України, а чорні – росіяни: львівський митець створив особливі півметрові шахи

Цими днями один львівський скульптор презентував результат своєї особливої роботи. Антон Лубій, вправний митець зі Львова, впродовж останніх кількох тижнів наполегливо працював над створенням унікального...
.,.,.,.