Окрім різних марок пива, кави, дріжджів та інших продуктів, Львівщина відома й завдяки кільком видам ковбас. Це “Львівська”, “Куликівська” та звичайно “Дрогобицька”. Автором цього делікатесу вважають відомого працівника харчової промисловості, Олексу Захаряка, пише lvivski.info.
Ковбаси УРСР
Історики стверджують, що “батьком” радянського ковбасного виробництва став Анастас Мікоян – народний комісар харчової промисловості СРСР, який відвідав у 1936 р. США й ознайомився з багатьма американськими продуктами харчування, серед яких була й ковбаса. Після прибуття наркома до СРСР у країні почали виробляти “Лікарську”, “Телячу”, “Чайну”, та “Краківську ковбаси”, молочні соски, мисливські ковбаски та інші вироби. Важко було придбати такі види ковбас як “Московську” чи “Сервелат”.
З часом до ковбаси почали додавати різноманітні домішки (наприклад борошно). Пересічні громадяни вживали переважно дешевші види ковбас – варені, сосиски. В роки Перебудови полиці магазині були напівпорожніми, тож якщо ковбаси й з’являлись у продажі, то за ними вишиковувались величезні черги.
Олекса Захаряк
Творець відомого делікатесу народився 16 листопада 1914 р. у с.Монастир-Лішнянський на Дрогобиччині. Батько хлопця був м’ясним різником, створював різноманітні м’ясні вироби тому користувався великим попитом серед населення (особливо на передодні свят та різноманітних дійств). Саме за наполяганням батька Олекса у 1931 р. розпочав вивчати масарську справу (створення ковбас та інших виробів) у відомого дрогобицького майстра Антонія Яреми. Свідоцтво про фах молодик отримав у 1935 р.
Захаряку вдалось пережити Другу світову війну. Він залишився у рідному селі, де поруч з будинком відкрив масарню (ковбасний цех), де створював різноманітні ковбаси за старими рецептами. Чоловік також займався копченням м’ясних виробів. Продукція Захаряка користувалась величезним попитом як у селян так й у жителів Дрогобича. Олекса тривалий час працював майстром ковбасного цеху Дрогобицького ліспромгоспу. У його асортименті м’ясних виробів було кілька видів ковбас, які розробив ще до війни.
Захаряк створив низку сортів ковбаси – “Карпатську”, “Лісову”, “Лісну”, “Курортну суху”, “Ліспромгоспську”, “Трускавецьку печену” та “Хлібець кулінарний печений”. Серед них була й “Дрогобицька”, яка отримала сертифікат у 1956 р. (за іншими даними – у 1960 р.). Деякі сорти ковбас влада не затверджувала через їх назву. Така доля спіткала ковбасу “Монастирську”. Краєзнавці Дрогобича стверджують, що виробництво ковбасних виробів було тісно пов’язане з місцевою солеварнею, адже сіль використовували для консервації. Через використання солі, багато обладнання підприємств з виготовлення ковбасних виробів були дерев’яними, оскільки сіль швидко призводить до корозії металів.
У 1972 р., напередодні сільськогосподарської виставки, яка мала відбутись у Дрогобичі, Захаряк виробів до 40 ексклюзивних м’ясних виробів та дав назви кожному з них. Серед виробів були навіть ковбаси з додаванням червоного буряка. Майстер створення м’ясних виробів планував навіть видати власний підручник – “М’ясні вироби та страви прикарпатського краю”, де було зібрано понад 300 різноманітних рецептів. Однак 30 червня 1988 р. Захаряка не стало, книга так й не вийшла у світ.
“Ковбаса, яка відчиняла двері усіх кабінетів”
Як вже зазначалось, Олексу Захаряка вважали справжнім майстром-віртуозом виготовлення ковбасних виробів. Він не лише вивчав старі рецепти а й вносив своє новаторство. Так з’являлись вишукані делікатеси.
Історики стверджують, що до створення ковбаси був причетний не лише Захаряк, а й інші спеціалісти, зокрема директор дрогобицького м’ясного заводу Семен Горбов, начальник ковбасного цеху Распетрихін та ще з десяток осіб. Виріб виявився надзвичайно високої якості, Захаряк навіть отримав нагороду від міністерства харчової промисловості СРСР. Вся складність ковбасного виробу була у його виготовленні. Адже важко здійснити й важко підібрати інгредієнти. Адже їх брали із вищого ґатунку свинини. А використовували саме суху свинину, і тільки 3 види свинячого м’яса (з лопатки, з шинки та полядвиці із додаванням цукру, кмину, часнику, майорану…), що й породжувало високу якість та смакову довершеність.
Дрогобицька ковбаса рахувалась справжнім делікатесом, її одразу ж помітило партійне начальство. Доходило навіть до того, що делікатес давали у якості хабарів та різноманітних “подяк” чиновникам. У народі навіть стверджували, що “ковбаса відчиняла двері усіх кабінетів”. Її робили в невеликій кількості – 20 чи 15 кг на день. Доставлялася ковбаса як делікатес до кремлівського столу, її смакували усі високопосадовці Москви, Києва, поставляли й до “Кришталевого палацу” Трускавця.
Цікаві факти про ковбасу
Дрогобицька ковбаса стала настільки популярною, що з нею були пов’язані навіть байки та домисли. Наприклад у народі стверджували, що на виготовлення 150 кг продукти потрібно було відправити на забій близько 300 свиней. Однак цей факт не підтверджений документально.
На Тернопільщині, для створення ковбаси, розводили спеціальних свиней. Спеціалісти ретельно слідкували за їжею, якою годували тварин.
Коли в 1967 році Львів відвідав Юрій Гагарін – перша людина, що побувала в космосі, який тоді був почесним гостем фестивалю радянсько-чехословацької молоді, то серед його сувенірів і подарунків було 9 палиць ковбаси – як дар від Дрогобича.
У Дрогобичі існує невеликий музей ковбаси. Влада міста та громадські активісти прагнуть у майбутньому продовжувати популяризувати ковбасу, яка стала однією з візиток міста. Існує ідея пам’ятника легендарній ковбасі – персонаж твору І.Франка Лис Микита краде м’ясний виріб.
Ковбаса сьогодні
Дрогобицьку ковбасу можна зустріти у магазинах й сьогодні. Щоправда її рецептура дещо змінилася. Згідно з держстандартами, ковбаса має містити не менше 97% знежилованої нежирної свинини, сіль кухонну, часник свіжий, цукор білий, перець чорний молотий, перець духмяний молотий, кмин молотий, аскорбінову кислоту (антиоксидант), фіксатор кольору (нітрит натрію). На розрізі такої ковбаси можна побачити шматки м’яса.
Фахівці, які займаються виготовленням ковбаси стверджують, що спочатку вибирають добірне м’ясо, далі його кілька днів просолюють. Начиняють оболонку не фаршем а шматками м’яса. Далі роблять спеціальну перев’язку. М’ясо коптять, варять і знову коптять (підсушують).
Старожили Дрогобича стверджують, що на місці, де раніше виготовляли ковбасу знаходиться приватний сектор. Місцевий підприємець Роман Войтків зазначає, що раніше Дрогобич можна було назвати силіконовою долиною для м’ясопереробної галузі цілого Союзу. Свиней для ковбас закуповували у місцевих селян, на базарах. Роман говорить, що сучасні ковбаси не відповідають ковбасам, які створював Захаряк, оскільки порушено технологію виробництва (в Інтернеті можна знайти багато рецептів), тварин годують іншими кормами, популяція свиней сильно зменшилась, тому до ковбаси додають різноманітні домішки.
Залишається сподіватись, що рецепти виготовлення вишуканого делікатесу нікуди не зникнуть, а Дрогобицька ковбаса продовжуватиме лишатися візитною карткою Львівщини.