Ким був Осип Маковей — поетом, прозаїком, публіцистом і журналістом, перекладачем, редактором, літературним критиком, громадсько-політичним діячем чи педагогом? Дивовижно, як кожна з перерахованих діяльних сфер гармонійно співіснувала в особі Осипа Маковея. Усе ж обравши своєю професією журналістику він продовжує працювати і на літературній ниві. Далі на lvivski.info.
Навчання, початок творчості та журналістика в житті Осипа Маковея
Народився Осип Маковей двадцять третього серпня 1867 року в місті Яворів на Львівщині (на той час Австро-Угорська імперія) у сім’ї кушніра. Спочатку навчався у місцевій початковій школі, а після її закінчення з 1879 по 1887 рік — у Львівській гімназії. Вищу освіту Осип здобуває у Львівському університеті, куди вступає у 1887 році на філософський факультет і навчається до 1893 року.
Саме цей період стає для Осипа Маковея початком літературної праці, адже виходять друком його переклади з латини творів Овідія та Гайне, а також власні Осипові вірші. Спочатку у львівському журналі “Зоря”, де був опублікований перший його вірш “Заказані яблука”. Згодом твори Маковея публікують у найбільших українських часописах.
По навчанню Осип Маковей поринає у журналістику, зокрема співпрацює з альманахом “Зоря” і водночас стає головним редактором газети “Буковина”, яка під його керівництвом починає стрімко розвиватися та публікувати твори буковинських письменників, серед яких була визначна Ольга Кобилянська.
У 1897 році Осипа Маковея запросили редагувати щойно створений легендарний львівський журнал “Літературно-науковий вісник”. Тоді Маковей працював над журналом разом з провідними галицькими інтелігентами — Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Володимиром Гнатюком, Михайлом Павликом.
У 1899 році Осип Маковей виграв письменницьку стипендію від Віденського університету, під час якої досліджував творчість хорватського поета Івана Гундулича періоду XVII століття. Повернувшись із Відня, Осип працює викладачем україністики в Чернівецькому університеті, де й згодом захищає дисертацію про українського письменника Пантелеймона Куліша.
У 1910 році Маковей повертається до Львова, де був вчителем у жіночій семінарії до 1913 року. Потім отримує посаду директора вчительської семінарії у містечку Заліщики на Тернопільщині, у якому проживав до своєї смерті.
Також Осип Маковей був військовим кореспондентом в австрійському війську в час Першої світової війни. Помер двадцять першого серпня 1925 року у віці п’ятдесяти семи років та похований у Заліщиках.
Багатопланова художня спадщина Осипа Маковея
Важко переоцінити роль Осипа Маковея в журналістиці, зважаючи, що він був редактором багатьох українських періодичних та автором першої праці про українську пресу, зокрема й в Галичині і вперше здійснив спробу її періодизації.
Однак заслуговує уваги і його літературна діяльність. Так, ще по закінченні навчання в університеті у 1895 році світ побачила перша збірка Маковея під назвою “Поезії”, потім у 1997 році друга — “Подорож до Києва”, у 1911 — поема сатиричного характеру “Ревун” та низка поетичних циклів. Деякі ліричні тексти стали народними піснями (“Там за лісом”, “Сон”, “Ми — гайдамаки”).
У кінці XIX століття Осип Маковей перейшов до прози і з того часу писав повісті, оповідання й новели: “Весняні бурі” (1895), “Клопоти Савчихи” (1896), “Оповідання” (1904) та інші. У повісті “Ярошенко” Маковей зобразив події Хотинської війни, які відбувалися у 1620 — 1621 роках. У своїх оповіданнях Осип Маковей описував переважно важку долю галицького й буковинського селянства — тему, яка була йому дуже близькою.
Також Осипу Маковею належить багато перекладів. Він знав багато мов і перекладав з польської Адама Мацкевича, Стефана Жеромского, Генрика Сенкевича та іних; з німецької — Генриха Гейне; з французької — Еміля Золя, Мопассана, Альфонса Доде; з англійської — Марка Твена та інших.