Фейт Елізабет Джоан Річ була британською дівчинкою, яка народилась у родині ірландського походження на півночі Лондона. В дитинстві мати брала маленьку Елізабет з собою на роботу. Саме там в 1950 роках вона вперше знайомиться з українцями-емігрантами. Адже мама майбутньої перекладачки Магдален-Ельзі Річ була представником та працівником Червоного Хреста, тож опікувалась українцями, які емігрували. Свої вірші майбутня перекладачка почала писати у 10 років, публікувати – у 15, пише сайт lvivski.info.
Як британка закохалась в українську літературу
До перекладів української літератури тоді ще Фейт Елізабет Джоан Річ приходить тільки у студентські роки, вивчаючи давньоанглійську та давньоскандинавську мови в Оксфордському університеті та факультативно пізнаючи математику та українську мову в Інституті славістики Лондонського університету. Так під час святкування 20-річчя Елізабет 24 квітня 1956 року голова Українського англомовного товариства Володимир Микула, в якого була закохана дівчина, запропонував їй перекласти “Пролог” до поеми “Мойсей” Івана Франка.
“Друзі попрохали мене перекласти якогось вірша, а під кінець дня Володимир запитав: – Ти не проти перекласти одну українську поезію для публікації у журналі? – Добре. Але я… не знаю української мови. – Це не проблема. Ти вивчиш!..” – пригадувала сама Віра Річ той доленосний діалог.
Так почався перекладацький шлях Фейт Елізабет Джоан Річ, яка перекладе і своє ім’я та стане Вірою Річ. У 1957 році в лондонському “Українському віснику” вже вийшов друком перший переклад Віри Річ з української мови – “Пролог” до поеми “Мойсей” Івана Франка. Далі – сонет “В травні” Миколи Зерова. Після цього Віра Річ за життя переклала вірші орієнтовно 50 відомих українців: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Зерова, Павла Филиповича, Павла Тичини, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко та багатьох інших.
Як Віра Річ стала Українською академією наук у Великій Британії
У 1961 році в Лондоні на замовлення української діаспори виходить друком збірка перекладених Вірою найвідоміших творів Шевченка «Пісні з темряви» (Song out of Darkness). До 1969 року вона опублікувала переклади 51 твору Тараса Шевченка повністю, включно з 9 поемами, та уривком з “Княжної”. До речі, 16 творів Кобзаря британська перекладачка переклала англійською мовою вперше: “Причинну”, “Неофіти”, “Маленькій Мар’яні”, “У тієї Катерини”, “І знов мені не привезла”, “За сонцем хмаронька пливе” та інші.
Саме за збірку “Song out of Darkness” в тодішньому Радянському Союзі британка стає фактично забороненою, тоді починаються напади на творчість перекладачки. У рецензії на збірку радянська влада помічає тільки “умисні намагання” використати ім’я і твори Шевченка для антирадянської пропаганди в дусі “холодної війни” й підтримати погляди збанкрутілих українських буржуазних націоналістів”.
Попри це, Віра продовжувала працювати з українською літературою. Її подруга Гілларі Шірз розповідала: “Віра пишалася тим, що була заборонена в Радянському Союзі. Це її тішило, а не засмучувало”. До речі, в тому ж таки 1961 році на основі збірки перекладачки у театрі Криплгейт у Лондоні поставили сценічну версію.
У 1960 році виходить збірка поезій Віри “Outlines”, у 1961 році – “Portents and Images”. Віра продовжує перекладати та ставиться до цього дуже уважно та прискіпливо – її переклади в англомовному світі вважають одними з найкращих. Саме її переклад поеми “Кавказ” надрукували на пам’ятникові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році. “Заповіт” Шевченка вона перекладала фактично 20 років, адже вважала, що жоден переклад не буває досконалим, проте його можна дуже наблизити до оригіналу.
“У “Заповіті” Шевченка є ключове слово “окропіте”. Як перекласти його англійською мовою? Словники рекомендують уживати слова sprinkle чи spatter (забризкувати, розпорошувати – авт.), але знавці англійської зрозуміють, що ці слова мають трохи інший зміст. Отже, я була змушена шукати щось нове”, – пригадувала Віра Річ.
Так перекладачка знайшла слово, яке прийшло в англійську від мови германських племен та яке в давньоанглійській мові звучить як bletsian. Далі після християнізації воно перетворилося на bless, тобто благословити. Саме це слово й використала Віра, щоб передати значення Тарасового “окропіте”.
Віра Річ пригадувала, що тільки українці її запитували, чому таку талановиту перекладачку цікавить Шевченко. На що Віра Річ відповідала: “Це було в Хайфі (місто в Ізраїлі – авт.)… Старший офіцер органів безпеки проводив зі мною процедуру формального інтерв’ю. У ході розмови виявилося, що я трохи знаю українську мову. Але чому, – запитав він, – чому ви вивчили українську? Для того, щоб перекласти Шевченка, – відповіла я. На тому інтерв’ю й завершилось”.
Все своє життя Віра Річ присвятила перекладам української та білоруської літератури. Саме вона відкрила англомовному світу “Лісову пісню”, “Кассандру”, “Оргію”, “Камінного господаря” Лесі Українки. Як кореспондентка всесвітньо відомого журналу “Nature” однією з перших почала писати про Чорнобиль. Бувши демократкою, пояснювала щодо ситуації в Україні у 2004 році, що демократія – це складний та багаторічний процес.
Вперше в Україні після 30 років “непотрібності”
Тільки в 1991 році Віра вперше відвідала Україну, адже до незалежності була фактично персоною нон ґрата понад 30 років в союзі. Всі ці роки у Лондоні вона співпрацювала з українською політичною міграцією, яка в 1960–1970-х роках виступала за незалежність України.
Після цього вже починаються часті та насичені поїздки Віри Річ на землю, літературу якої вона так полюбила. У 1996 році Львівська обласна організація Національної спілки письменників України ініціювала Віру Річ на здобуття премії імені Івана Франка. У 1997 році вона отримала премію за вагомий внесок у популяризацію української літератури та культури в англомовному світі.
У 1998 році – побувала на могилі Тараса Шевченка у Каневі. У 2005 – стає дійсним членом Наукового Товариства імені Шевченка, у 2006 – побувала в рідних Нагуєвичах Івана Франка та на засіданні кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура, де говорили про кандидатську дисертація Ганни Косів “Перекладацький метод Віри Річ як інтерпретатора української літератури”, відсвяткувала в Україні своє 70-річчя. У Львові їй подарували вишиванку, яку вона відразу ж вдягла у Дзеркальній залі Національного університету імені Івана Франка у Львові, чим викликала оплески в залі.
У цьому ж 2006 році Ющенко нагородив її орденом Княгині Ольги Третього ступеня. До речі, у 2004 році Віра Річ була спостерігачем на виборах в Україні в Одеській області. Потім навіть підготувала мультимедійну поетичну презентацію про Україну “Від Мазепи до Майдану”.
Назавжди біля Шевченка
У лютому 2009 року Віра востаннє за життя побувала в Україні – вона була у Львові, де прочитала лекції, побувала в музеї Івана Франка.
На жаль, в грудні 2009 року серце 73-річної Віри Річ зупинилось, не витримавши боротьби з раком грудей. Перекладач Дмитро Дроздовський, який добре знав британську перекладачку, пригадував, що вона до останнього працювала над перекладами української літератури. Жила Віра Річ з 18-річним котом Піно, який також помер невдовзі після її відходу.
Ще за життя Віра Річ стала фактично Українською академією наук у Великій Британії. Не маючи української крові, перекладачка вибрала для себе ідентичність українки.
Вона ще за життя відповідала на питання, чому так любить Україну: “У моєму випадку я упродовж 50 років працювала для України, плакала через Україну, сміялась і раділа за Україну… Якщо не любов, то що це?”.
Любов Віри Річ до України, до літератури, до Тараса Шевченка виявилась настільки сильною, що вона заповіла перепоховати її прах “десь поряд із Шевченком”. Вона заповіла перевезти її прах Дмитру Дроздовському, який виконав заповіт Віри у грудні 2010 року.
15 квітня 2011 року прах Віри Річ вмонтували у пам’ятник на козацькому цвинтарі у Каневі біля Чернечої гори – місця спочинку самого Тараса Шевченка.
Дослідниця творчості перекладачки та авторка книжки “Віра Річ. Творчий портрет перекладача” Ганна Косів пригадувала, що одного разу пані Віра зізналася їй, що переживає через те, що після смерті зустрінеться на тому світі з Тарасом Шевченком, Іваном Франком, Лесею Українкою. Тож, чи приймуть вони схвально її працю, чи достатньо вона переклала, адже ще чимало планувала зробити.