Засновник лікарської династії

Однією з найвідоміших лікарських династій Львова є родина Геричів. Гнат та Соломія Герич продовжують справу свого покійного батька Ігоря Герича та діда – Дионізія Герича. Останній провів величезну кількість різноманітних операцій, написав дуже цікаву книгу власних спогадів, пише lvivski.info.

Освіта

Дионізій Іванович народився 30 червня 1931 р. у м.Турка Львівської області, в родині столяра та домогосподарки. Мати хлопця походила із шляхетського роду Білинських. Дионізій був п’ятою дитиною в родині – у батьків було також троє доньок та старший син (помер від пневмонії). Хлопець закінчив середню школу у рідному місті, у 1949 р. короткий час працював вчителем початкових класів.

Життя молодика кардинально змінилось після того, як він у 1950 р. вступив до Станіславського державного медінституту, де навчався на лікувальному факультеті. Отримавши у 1956 р. диплом,був скерований на роботу в дільничну лікарню села Мшанець Старосамбірського району.    

Рідна Турка

Пропрацювавши у Мшанці Дионізій Іванович був призначений головним лікарем Верхньовисоцької дільничної лікарні тодішнього Боринського району Дрогобицької області. У закладі хірург провів свої перші операції, створив операційну, де можна було проводити складні операції.

Герич в цей період вдосконалював свою майстерність у львівських, бориславських та самбірських хірургів. Організаторські здібності, професійний талант дозволили молодому лікарю у 1959 р. стати хірургом Турківської районної лікарні, а у 1962 р. очолити хірургічне відділення.

Робота хірурга

Колеги Герича стверджували, що для хірурга практично не існувало заповідних зон у людському організмі. Лікар мав вищу категорію, постійно вдосконалював різноманітні методики лікування та розробив кілька власних. Він вперше у Львівській області застосував загальне знеболювання в поліклінічній практиці, внаслідок чого Турківська районна поліклініка довгий час була базою передового досвіду з амбулаторної хірургії.

За свою тривалу професійну кар’єру Герич прооперував понад 8 тис. пацієнтів, підготував понад 50 оперуючих хірургів. Серед них – А.Мельников, Ф.Інденко, Ю.Кушта, Є.Бровар та багато інших.

Дионізій Герич

Численні нагороди  

За свою трудову діяльність Дионізій Іванович був удостоєний багатьох нагород – орден “Знак пошани”, медалей “За трудову доблесть”, “Ветеран праці”, численні ювілейні медалі та відзнаки, звання “Відмінник охорони здоров’я”. Через безпартійність відомий хірург не отримав орден “Трудового Червоного Прапора” та звання “Заслужений лікар України”.

Відомий хірург ніколи не змішував особисте та професійне. Це засвідчує один яскравий випадок – Герич оперував доньку (у дівчини був гострий апендицит) іншого хірурга Турківської лікарні, Миколи Галишина, і це попри те, що його колега був одним із ініціаторів кампанії, щодо зміщення Дионізія Івановича з посади завідуючого хірургічним відділенням.  

Дионізій Іванович ніколи не вислужувався перед владою, не боявся йти їй наперекір. У 1980-х рр. Герич домігся того, що до Турківської лікарні прийняли на роботу анестезіолога Андрія Гуменюка, який був аспірантом Московського медичного університету та земляком хірурга. Річ у тім, що Гуменюк потрапив в опалу до влади, тривалий час не міг ніде влаштуватись та займався господарством, хоча був талановитим спеціалістом. Попри опір партії та КДБ, Герич домігся того, аби анестезіолога працевлаштували.

Герич консультується з колегами

Відомий лікар став автором понад 40 різноманітних праць, брав участь у семінарах, з’їздах та конференціях. Він обіймав низку суспільно-громадських посад: був головою товариського суду Турківської центральної районної лікарні, викладачем медсестринських курсів при районній лікарні, членом районного комітету професійної спілки медичних працівників, членом правління обласного Товариства хірургів, депутатом Турківської міської ради  демократичного скликання.

Родина та хобі

Дионізій Іванович захоплювався не лише медициною, а й любив грати в шахи та преферанс, любив українську пісню і гарно співав, активно вболівав за турківські і львівські “Карпати”. Тому його можна було часто побачити на футбольних матчах.

Герич одружився на Вірі Василівні Кебуз, яка працювала лікарем-рентгенологом у Турківській райлікарні. У 1961 р. у них народився син Ігор, який згодом стане відомим професором та гідним нащадком свого батька. Тривалий час Дионізій Іванович хворів на цукровий діабет, який призвів до гангрени ніг та, зрештою, до ампутації кінцівок. Після тривалої хвороби Дионізій Іванович помер 2 березня 2000 р. та похований у м.Турка.

Дионізій Герич любив грати у шахи

      “Сто днів з практики районного хірурга”

Варто зупинити свою увагу на цікавій книжці спогадів відомого практикуючого хірурга, яка отримала назву “Сто днів з практики районного хірурга”. Ці спогади автор збирав протягом всього свого життя. У своїй практичній діяльності хірург зіштовхувався й з вогнепальними пораненнями, опіками, гнійними ураженнями внутрішніх органів, складними травмами та іншим. У багатьох випадках Герич вимушений був приймати сміливі та нові рішення тієї чи іншої проблеми.

Хірургу довелось оперувати у 1957 р. музиканта, який грав на весіллях. Клінічні симптоми показували, що хлопець мав гострий апендицит. Коли Герич зробив надріз черевної порожнини то побачив, що у пацієнта – перфоративна виразка. Хірург не розгубився – медична сестра за допомогою маски Есмарха надала хлопцю наркоз, Герич зашив отвір виразки, висушив черевну порожнину та зробив успішну операцію. Пацієнт одужав та продовжив насолоджуватись життям. Герич зазначав, що у 1950-ті рр. в районній лікарні було оперувати вкрай важко – брак транспорту, недолуга система анестезії, відсутність належного діагностичного обладнання. У 1970-х рр. хірургу довелось оперувати коваля (міцної статури), який мав виразку. Лікарі витратили п’ять пляшок ефіру, аби пацієнт поринув у медикаментозний сон.

Дионізій Герич проводить операцію

Неодноразово хірург проводив складні операції. Довелось Геричу рятувати молодого солдата, який приїхав у відпустку до рідного села. На залізничній станції чоловік побачив, що на колію потрапила жінка. Не вагаючись солдат врятував її, однак сам потрапив під колеса потяга – йому відтяло обидві кінцівки. Потерпілого швидко доставили до Турківської лікарні. Медикам вдалось зупинити кровотечу, очистити та зашити рани. Після одужання чоловік отримав протези, працював шевцем. Про цю подію згодом навіть відзняли документальний фільм, який демонстрували по львівському та республіканському телебаченню.

Дионізій Іванович стверджував, що доволі частими для Турківщини стали напади на людей змій. Медик у своїх спогадах не лише описав методику лікування укусів змій, а й детально зупинився на описі отруйних змій регіону та їх життєдіяльності. В практиці Герича траплявся й правець – один з кандидатів у депутати, генерал, їхав на зустріч з виборцями у Борині. По дорозі автомобіль генерала збив жінку. У потерпілої не виявили травм окрім спадин та забоїв, однак жінку госпіталізували, ввели їх протиправцеву сироватку. Перебуваючи у лікарні жінка почала скаржитись на те, що їй важко відкривати рот під час прийому їжі. Лікарі зробили аналізи й виявилось, що у потерпілої – правець. Жінку доставили до Львова, вона пройшла курс лікування та одужала.

Історія львівського гурту “Torban”

Серед львівських гуртів із непересічним й оригінальним стилем та манерою виконання виділяється колектив під назвою “Torban”, який виявляє експериментування з традиційною народною музикою. Гурт...

Львівський викладач стане керівником експедиції в Антарктиду

Приблизно через місяць, наприкінці березня, у експедицію в Антарктиду має відправитись вкотре українська команда дослідників, керівником якої стане львів'янин Ігор Дикий. Ця поїздка має стати...
.,.,.,.