У 1966 р. на базі Львівського медінституту була створена кафедра онкології. Одним із засновників кафедри став талановитий онколог, професор Анатолій Гнатишак, пише lvivski.info.
Лемківське коріння
Анатолій Іванович народився 20 лютого 1917 р. у с.Бахів Перемишльського воєводства. Це були складні часи – Перша Світова, розпад Австро-Угорщини, протистояння українців та поляків, поляків та більшовиків. Майбутній професор походив з родини священиків, що мали лемківське коріння.
У 1935 р. Гнатишак закінчив Перемиську гімназію і вступив до медичного факультету Львівського університету. Закінчив виш чоловік у буремний 1941 р., коли Німеччина атакувала СРСР та розпочалась бійня, яка тривала до 1944 р., коли німці повністю полишили терени України. До 1943 р. він працював ординатором хірургічного відділення Львівської залізничної лікарні. У 1944 р. лікар переїхав до Німеччини, де працював у лікарні Ольбернгау.
Повернення до УРСР
Після завершення Другої світової, Анатолій Петрович повернувся до Галичини. Він не був репресованим, оскільки не було жодних підстав вважати лікаря колаборантом або посібником нацистів. Він був ординатором у клініці дитячої хірургії, а згодом став асистентом кафедри загальної хірургії. Лікар продовжував навчання, у 1950 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Рак і туберкульоз”, де розглянув взаємозв’язок між раком і туберкульозом.
Гнатишак мав можливість мігрувати до США, Канади чи інших країн, однак вирішив повернутись до Галичини, знаючи, що у важкі повоєнні роки його допомога буде вкрай необхідною співвітчизникам.
Перша в СРСР кафедра онкології
Спочатку Гнатишак прагнув стати загальним хірургом, однак усе змінилось після того, як він познайомився з Гаврилом Ковтуновичем. Останній був відомим онкологом, навчався у Миколи Петрова – одного з найвідоміших онкологів Санкт-Петербурга. Гнатишак завдяки Ковтуновичу поглибив свої знання щодо онкології та методів її лікування. У 1959 р. він захистив докторську дисертацію “Рак щитовидної залози”, у 1960 р. очолив кафедру загальної хірургії. Наступного року він отримав звання професора.
У 1966 р. стараннями Гнатишака та його однодумців у Львівському медінституті була відкрита перша на теренах СРСР кафедра онкології. Таким чином виш отримав змогу готувати кваліфікованих фахівців. Анатолій Іванович був суворим до своїх студентів, критикував усіх без винятку, давав часом дуже складні завдання. На запитання колег, чому він вдається до такої тактики, професор відповідав, що у медицині немає простих рішень, у багатьох випадках саме від дій лікарів залежить життя пацієнтів.
Наукова діяльність професора
Анатолій Іванович опублікував понад 150 наукових робіт, включаючи сім книжок. Він підготував 28 кандидатів та 10 докторів наук, був одним із засновників Львівської школи онкології. Серед його основних праць варто зазначити монографії “Рак щитовидної залози” (1962 р., написана на основі докторської дисертації), “Гострий панкреатит” (1972 р.), підручники у співавторстві “Загальна клінічна онкологія” (1988 р.) та “Онкологія” (1992 р.). У 1975 р. було видано “Учбовий посібник по загальній та клінічній онкології”, який стало першим в СРСР посібником для студентів з онкології. Книга користувалась такою великою популярністю серед медиків, що її у 1989 р. перевидали. У 1985 р. була опублікована інша потужна монографія онколога – “Індивідуалізація медикаментозного лікування онкохворих”, де автор опублікував результати своїх досліджень, зроблених за період більше ніж 20 років.
Лікар протягом 20 років був заступником голови Республіканського товариства онкологів. Професор брав активну участь у дослідженні культури лемків, вкладав кошти у різні фонди. Він добре пам’ятав про своє походження та родину. Лекції студентам професор читав українською мовою, хоча чудово розмовляв на російській та німецькій. Професор постійно наголошував на тому, що лемки, як один з етносів України, має свої особливості у духовній та матеріальній культурі.
Дослідження раку
Гнатишак став одним з найвизначніших українських онкологів, провів понад 6000 різноманітних операцій, завдяки яким були врятовані тисячі життів. На його думку з плином часом людство ставало дедалі слабкішим у генетичному плані. будучи вразливим для різноманітних чинників. На його думку основними збудниками раку були різноманітні хімічні речовини (викиди у атмосферу та гідросферу, важкі метали), радіація (Чорнобильська аварія) та різноманітні віруси. На захворюваність раком впливав й генофонд людини – якщо у її родині були хворі на рак, то така людина потрапляла у зону ризику.
Під його керівництвом виконується ціла низка глибоких досліджень у галузі онкології та загальної хірургії. Опрацьовуються питання абластики й антибластики, досліджуються деякі закономірності метастазування пухлин, особливості білкового обміну в онкологічних хворих, удосконалюється техніка онкологічних операцій.
У Львові було створено онкологічний диспансер, який складався з організаційно-методичного і поліклінічного відділень, а також стаціонару, який об’єднував променеве, хірургічне та гінекологічне відділення. Крім цього, був ще і пансіонат, де проводилося доклінічну діагностику і часом хіміотерапію. Така структура онкологічного диспансеру створила умови для принципово нового підходу до викладання онкології як окремого закінченого предмету. Гнатишак заклав основи системного підходу до місцево-поширеного і метастатичного раку як на біологічному, так і на філософському рівні. Завдяки Гнатишаку з 1965 р. впроваджено перфузію хіміопрепаратами нижньої кінцівки, ураженої саркомою.
На думку професора, велику роль у боротьбі з раком відігравав імунітет людини, здатність людського організму пристосовуватись до хіміотерапії. Онколог зазначав, що велику увагу слід приділяти діагностиці, так як з плином часу загроза для життя онкохворих зростає, оскільки онкологія постійно прогресує.
Жертва свого головного ворога
Анатолій Іванович був одруженим. Його жінка – Стефанія – рентгенолог. У шлюбі народились двоє дітей – Донька Романія та син Орест. Син не став лікарем, а ось донька пішла шляхом батька, стала медиком, захистила кандидатську дисертацію, завідувала кафедрою рентгенології у Львівському медуніверситеті. Далі жінка переїхала до США, одружилась. Один з синів Романії продовжив лікарську династію.
Як не прикро, але Гнатишак став жертвою свого найбільшого ворога, з яким боровся протягом свого життя – раку. У професора діагностували рак шлунка. Тривалий час він не хотів оперуватись, однак згодом погодився на хірургічне втручання. Гнатишаку зробили операцію у Львівській обласній лікарні, однак було вже запізно. В деяких Інтернет-джерелах вказано, що професора прооперували невдало, розійшлися шви. Чоловіка не стало 29 квітня 1997 р. Похований відомий онколог на Личаківському цвинтарі.
Анатолій Іванович врятував велику кількість людей, написав багато праць, підготував велику кількість послідовників, став одним з найвідоміших онкологів не лише Галичини, а й усієї України. Справу лікаря продовжують його учні.