Львів’янам добре відоме ім’я Івана Левинського – передусім, завдяки його активній архітектурній діяльності та творчості. Іван Левинський став, без сумнівів, однією з найяскравіших постатей в архітектурній історії міста, яка залишила по собі чимало неймовірно красивих споруд як у Львові, так і за його межами, пише сайт lvivski.info.
Проте ім’я Івана Левинського пов’язують не тільки з архітектурою, а й з розвитком фабричної справи у Львові.
Навчання та юність
Розповідаючи про Івана Левинського як потужного фабричного магната, не можна не згадати про його молоді роки та навчання. Народився майбутній архітектор на теренах сучасної Івано-Франківської області у родині директора народної школи. Його сім’я належала до знатного роду гербу Сас, а дружина батька була з роду Гаузерів.
Після смерті голови сімейства мати з дітьми перебралася на Львівщину, у Стрий. Тут Іван закінчив початкову школу, на чому довелося призупинити навчання, адже коштів на освіту не було, доводилося допомагати матері і самостійно з юних літ їх заробляти. Почав із роботи помічника дяка, бо мав хороший голос.
Подальшу освіту здобував у Львові – завдяки матеріальній підтримці старшого брата вдалося назбирати кошти та закінчити реальну школу. Згодом – технічний відділ Технічної академії, який закінчив із відзнакою.
Згодом став одним із співзасновників Політехнічного товариства, був професором будівництва в одному з львівських вишів. Однак після вторгнення поляків до міста був змушений звільнитися з роботи.
Старт фабричної діяльності
У вісімдесятих роках дев’ятнадцятого століття Іван Левинський розпочав свою фабричну діяльність. Йому вдалося заробити непогані гроші на проєктуванні та будівництві споруд та приватних вілл, що дало йому змогу спільно з архітектором Юліаном Захаревичем придбати земельні ділянки у районі Кастелівки.
Вочевидь, ділянка ця була не надто дорогою – це ще незабудована площа на міських околицях, захаращена чагарниками та деревами. Тут спершу Левинський відкрив невеликий магазин будівельних матеріалів (сучасна вулиця Генерала Чупринки), де ретельно дбає про асортимент. Магазин був доволі високого рівня – тут продавалися фірмові керамічні вироби з Європи.
Налагодження власного виробництва
Магазин був лише стартом великої фабричної справи. Після нього Левинський серйозно задумується про налагодження власного виробництва, беручи за основу традиційні промисли.
І сучасники Левинського, і теперішні дослідники історії стверджують, що найвищим проявом любові та шани до українських традицій та народної творчості стало відкриття фабрики кераміки. Для виробництва Іван Левинський, як людина творча, використовував традиційні українські орнаменти.
У 1888-му році Іван Левинський розпочав будівництво фабрики на колишній вулиці Крижовій (сучасна вулиця Генерала Чупринки). Ще через рік, у 1889-му, розпочалося створення фабрики кахлевих печей під власним іменем. Як і перший магазин, фабрику підприємець будував із допомогою своїх колег Захаревича та Домашевича.
Спершу це було маленьке виробництво. Будівля фабрики була невеликою, складалася із двох поверхів, мінімальним устаткуванням та піччю, яку використовували для випалювання кахлю. На початках тут працювало лише п’ятеро робітників.
Розквіт фабрики Левинського
Дуже велику увагу Іван Левинський приділяв професійності своїх працівників. У нього працювали кращі гончарі та професійні керамісти – люди, які мали досвід та знання, і вміли їх успішно використовувати на практиці.
Так, вже у 1894-му році на фабриці кахлевих печей працювало більше двадцяти професійних майстрів. Тут виготовляли дахівку, скульптуру, цеглу, плитку тощо, асортимент був доволі широким, через що вироби користувалися популярністю серед містян. Кажуть, що глину для виробництва привозили тільки найкращу, із Чехії. Як розумна і підприємлива людина, Іван Левинський доставляв на фабрику і гіршу глину для робіт, які не постраждали б від її якості, однак однаково б продавалися у Львові.
Спершу гончарські роботи з фабрики не приносили бажаного прибутку, ба, більше того, кажуть, що ця галузь була доволі збитковою. Однак Левинський вперто продовжував лінійку такого виробництва, розвивав його.
Новаторство Левинського
Іван Левинський був людиною розумною, фінансово грамотною та творчою. Усі свої знання він вкладав у справу, і з цього таки вийшла хороша річ – фабрика розбудувалася та стала однією з найбільших у Галичині.
Станом на 1912-й рік тут працювало п’ять відділів: кахлярський, плитковий (плитка для підлоги та стін), відділ посуду (також у цьому відділі створювали декоративні вази), відділ дрібної кераміки та відділ пластики. Попри те, що ці всі відділи функціонували під крівлею одного підприємства, вони були, фактично, незалежними один від одного, тому серед люду кожен відділ носив назву окремої фабрики (“фабрика кахлів”, “фабрика посуду” та інші).
Такий успіх та популярність можна пояснити особливим підходом підприємця до справи. Він одним з перших започаткував залучення митців до створення своїх виробів – професійних архітекторів, скульпторів та навіть художників. Над асортиментом працювала ціла команда крутих фахівців, через що отриманий продукт був високоякісним та оригінальним, чітко вирізнявся з-поміж інших.
Чи продовжив хтось справу Левинського?
Добра справа у руках доброго господаря може стати справжнім творінням, оригінальним та неповторним. Після смерті Івана Левинського фабрика перейшла під патронат архітектора Броніслава Бауера, який, можливо, і став би хорошим послідовником цієї справи, проте це вже був інший період світової історії – завершувалися українсько-польська та світова війни, що спричинило кризу.
Вже за кілька років після смерті Левинського будівлі фабрики займали вже інші підприємства.
Проте пам’ять про видатного фабричного магната житиме у Львові завжди. В його честь названі вулиці у Львові, Долині та Івано-Франківську, а задля вшанування 100-ї річниці з народження підприємця 2019-й рік у Львові був оголошений “Роком Івана Левинського”.