Кінематограф – не лише надприбуткова індустрія, а й джерело інформації, а отже, і інструмент впливу на маси. Саме тому, радянський уряд інвестував безліч коштів у Совкино. Але хай там як, кінематограф – це ще й особливий вид мистецтва, а бути причетним до якісних стрічок – велика честь. Столицею кіноіндустрії став район Лос-Анджелеса Голлівуд, де вручають найпрестижнішу нагороду в цій галузі – «Оскар». Про львів’янина, який став зіркою цієї потужної кузні фільмів і таки зумів отримати бронзову статуетку, далі на lvivski.info.
Виходець із сім’ї акторів
22 вересня 1895 року народився Фредерік Мешілем Маєр Вайзенфройнд у Львові у сім’ї акторів Єврейського театру. У 1902 році сім’я виїхала до США – спершу до Клівленда, потім – Чикаго, ще пізніше – Нью-Йорка.
Батько Натан, знаючи акторське ремесло зсередини, хотів, щоби син став скрипалем, однак хлопця вже тоді тягнуло до гри. Якось він приніс скрипку татові і заявив про рішення стати актором. Розлючений тато переламав скрипку через коліно.
Сам же Натан із дружиною Саллі продовжували виступати в театрі, а театральний дебют маленького Фредеріка стався у 12-річному віці, йому дісталася роль 18-річного юнака. Згодом молодий талант запросили виступати в єврейському драматичному театрі Yiddish Art Theater. Тоді хлопець придумав собі псевдонім «Муні Вайзенфройнд».
Бродвейський злет
У 1924 році актор зіграв у англомовній п’єсі на Бродвеї (головній вулиці американських мюзиклів). У наступному році газета «Нью-Йорк таймс» назвала Муні одним із найкращих акторів Yiddish Art Theater.
У 1929 році кіностудія Foks запросила його зіграти роль у фільмі The Valiant. Тоді довелося змінити незвичну для американців частину псевдоніма «Вайзенфройнд» на «Пол». Саме за стрічку The Valiant львів’янина вперше номінували на престижну кінопремію.
Здобуття «Оскара»
Провідні кінокомпанії одна за одною пропонували Полу ролі, однак він вирішив повернутися на театральну сцену Бродвея, яка вже була звичним для нього середовищем. Згодом висхідній зірці пообіцяли хороший гонорар і, зрештою, він опинився в Голлівуді.
У 1932 році Муні зіграв у фільмах Scarface та I Am a Fugitive from a Chain Gang. За останній актор отримав другу номінацію на «Оскар», а через деякий час підписав контракт із потужним концерном із виробництва фільмів і телесеріалів Warner Bros.
У 1936 році Пол нарешті отримав золоту статуетку за роль у біографічній драмі 1935 року про французького мікробіолога та хіміка Луї Пастера – The Story of Louis Pasteur. Це був перший «Оскар», який вручили за втілення в кіно реального персонажа. Наступного року він отримав четверту номінацію за роль у ще одній біографічній драмі – про французького письменника Еміля Золя – The Life of Emile Zola.
Скандаліст американської богеми
Генії завжди повні особливостей. Полу була притаманна надмірна емоційність і ексцентричність: на знімальному майданчику він нерідко влаштовував скандали, після яких усамітнювався з власною скрипкою.
Водночас це збільшувало його популярність. Крім того, така емоційність допомагала Полу швидко перевтілюватися задля ролей: будучи дитиною, він прекрасно зображав юнаків; будучи юнаком, умів показати літнього чоловіка. Особливу прихильність кіноманів завоював ролями американських гангстерів та французьких інтелектуалів.
Актор Марлон Брандо культової гангстерської драми «Хрещений батько» неодноразово заявляв, що Пол володів неповторною здатністю буквально розчинитися у своєму персонажі і був для нього прикладом для наслідування. А відомий кінорежисер, продюсер і сценарист Альфред Гічкок назвав Муні одним із найкращих чоловіків-акторів.
Дружина Пола – єврейська театральна акторка Белла Фінкель – також мала непростий характер: змушувала директорів фільмів переробляти фрагменти вже готових стрічок, у яких знявся її чоловік, поки все не виходило повністю так, як їй підходило. До слова, Белла була сестрою бродвейського режисера Ейба Фінкеля та дочкою антрепренера Моріса Фінкеля. Із Муні вони прожили в шлюбі до самої смерті.
Онкологія і останні ролі
Муні знімався в кіно та виступав у театрі до 1959 року, хоча й 1950-ті стали здебільшого провальними. У 1955 році посеред знімального сезону в актора виявили рак ока. На деякий час він покинув сцену, аби зробити операцію видалення ока.
Через два місяці після операції Муні повернувся до театру, хоча вже ніхто не сподівався його побачити. Публіка зустрічала чоловіка зі штучним оком з оваціями. У 1955 році за найкращу чоловічу роль на театральній сцені Пол отримав премію «Тоні». Її вручають за досягнення в галузі американського театру.
У 1959 році вийшов останній фільм з Муні в ролях – драма The Last Angry Man. У 1960-му за цю роль його номінували на «Оскар» вшосте, а після цього львів’янин покинув сцену. 25 серпня 1967 року помер через серцево-судинні захворювання в місцевості Монтесіто (Каліфорнія), у віці 72 роки. Ім’я видатного українця увіковічнили зіркою на Голлівудській алеї слави.
У чому секрет успіху Муні?
Акторство для Пола було не лише кар’єрою: він був ним одержимий. Про одержимість справою говорить історія їхнього одруження з Беллою. Відразу після весілля Муні провів дружину на станцію метро, а сам пішов на виставу. Захоплений театром, він підтримував з Беллою зв’язок хіба що телефоном. Медовий місяць відклали.
Американський драматург Артур Міллер описав Муні як такого, що постійно боявся провалу, тому завжди виконував роботу сумлінно й практично досконало. Перед кожною своєю роллю Пол маніакально досліджував свого персонажа, вичитуючи його життєпис і різноманітні про нього публікації. Коли Муні готувався до ролі шахтаря у стрічці Black Rage, він кілька тижнів пробув у справжній шахті. Коли ж готувався зображати китайця у фільмі The Good Earth, то проводив час у китайському кварталі.
Один із режисерів якось розповів, що Муні скаржився, що не розуміє своєї ролі. Режисера це здивувало, бо попередньо Полу розповіли про його героя все в найдрібніших деталях, на що актор відповів, що розуміє персонажа, але не має і гадки, яка в нього сім’я тощо.
У середині 1930-х років компанія Warner Bros. назвала Муні в титрах «Mr. Muni», що величезна рідкість у Голлівуді. У 1937-му Пол став першим львів’янином, фото якого розмістили на обкладинці журналу «Тайм». Другим, до слова, став львівський диригент Артур Родзінський.
Працелюбність українця, його прискіпливість до деталей іноді в прямому сенсі руйнували Муні. Зійшовши зі сцени, він відразу ж починав критикувати свій виступ, що межувало із самознищенням. Свій текст повторював годинами, поки не вивчав бездоганно. Міг два тижні працювати над якимись деталями, як-от формою брів.
Про талант говорить промовиста ситуація 1926 року, коли 31-річний Пол отримав першу роль в англомовному театрі. Тоді він приклеїв кожну волосину сценічної бороди, наклав грим, а потім відправився до тещі (колишньої акторки) і годину розмовляв з нею високим голосом. Він перевтілився настільки реалістично, що теща не впізнала свого зятя.
Провівши десятиліття на сцені, Пол заявив, що грати добре можна, керуючись розумом та звертаючи увагу на фізичні дані: трансформувати думку в гру, повністю сконцентрувавшись, а крім того, за допомогою рухів, жестикуляції, гриму, костюмів стерти власну суть і цілковито зануритися в персонажа. І це йому, безсумнівно, вдавалося!