Кожна жінка мріє про неймовірні вчинки, фантастичні подарунки та романтику. Втім, мало кому пощастило так, як «діамантовій графині», яка зустріла своє щастя… завдяки смерті сестри. А палац в самому центрі Львова, який подарував їй шалено закоханий чоловік, пережив багато подій і власників, майже зруйнувався, але врешті отримав шанс на відновлення, пише lvivski.info.
Протеже доктора медицини
У серці нашого міста, коло Галицького базару, на площі Галицькій, 10, стоїть прадавній палац, який являє собою єдину у Львові збережену магнатську резиденцію садибного типу ХVІІІ століття. Як його лише не називають: палац Бесядецьких, палац Бєльських, палац Коморовських і навіть Потоцьких. Хоча справжній палац Потоцьких розташований неподалік, на вулиці Коперника, до цієї будівлі знаменита родина теж має безпосереднє відношення.
Історія палацу розпочинається аж у ХVІІІ столітті! Орієнтовно у 1730-х роках з далекої італійської Болоньї до Львова прибуває доктор медицини Кароль Ґарані. Тут він одружується з Аґнесою, донькою львівського райці та війта Джованні Меконі, стає радником львівського магістрату, війтом і навіть бурмістром Львова. Крім того, Карл був меценатом і допомагав місцевим майстрам, а поважні аристократичні клієнти зверталися до нього у пошуках гідних виконавців їхніх забаганок.
Хто ж були його протеже? По-перше, художник Шимон Яремкевич, якому 1752 року Кароль замовив серію з десяти портретів королів Польщі. Він же оздоблював кам’яницю графів Жевуських на площі Ринок, а також їхній палац в Роздолі та сусідній костел кармелітів. Яремкевич також виконував портрети містян, а 33 портрети представників родини Жевуських досі зберігаються у картинній галереї.
Маестро архітектури
Ще одним майстром, а точніше, Майстром з великої літери, якого на початках «просував» Карл Ґарані, був сам «маестро» архітектури Бернард Меретин (справжнє прізвище Мереттінер)! Так-так, той самий німецький загадковий архітектор, який зводив львівську перлину — бароковий храм святого Юрія, чудові костели в Городенці, Годовиці і Наварії, знамениту ратушу в Бучачі… Саме він після пожежі 1745 року перебудовував палац львівського райці Кароля Ґарані.
Пізніше Меретин змінив свого «патрона» на могутнього магната Миколая Потоцького і працював у його маєтках в Бучачі та Городенці разом з іншим генієм, що перебував під крилом Потоцького — Йоганном-Георгом Пінзелем. До слова, вони були кумами, і свого першого сина Пінзель назвав Бернардом на честь хресного батька.
Де стояла черепична «вежа»?
Якщо ми знаємо, що сучасний палац перебудовував Бернард Меретин, то хто був автором первісного варіанту і коли саме звели палац, з’ясувати так і не вдалося. Подейкують, що на його місці здавна стояв дім міщанина Івана Бороди, єдина фахверкова споруда, якій вдалося пережити пожежу 1527 року, тож львів’яни берегли її як зіницю ока аж до ХVIII століття.
«…Ось так усе це місто, як передвіщалося, за винятком одного дому покійного Івана Бороди, критого черепицею і через те названого вежею, дощенту з усіма своїми будовами, повністю було зруйноване і залишилося неначе безлюдним, а нещасні громадяни були доведені до великого відчаю», — писали у львівських хроніках.
Чи саме тут стояв славнозвісний будинок, який вважали захищеним вищими силами і не давали розібрати декілька століть, достеменно невідомо. Зате відомо, що 1734 року майстри мулярського цеху оцінювали якісь старі руїни на Галицькому передмісті.
Карл Ґарані скупив багато ґрунтів від різних власників і вже за три роки вимурував палац навпроти Галицької брами, автором якого міг бути цеховий будівничий Ян Гербут. Тож цілком можливо, що він стоїть на старих фундаментах колишньої «вежі» — єдиного будинку у Львові, що 1527 року був вкритий черепицею.
Пізніше доктор Ґарані придбав ще кілька земельних ділянок, що лежали за Галицькою брамою, для широкого подвір’я — курдонеру, а також саду, що буяв за палацом.
Палац в добрі руки
Після смерті Кароля палац перейшов до його вдови Аґнеси. А 1758 року її сестри Катерина Зенткевич і Розалія Чечевич продали резиденцію графу Антонію Бєльському зі Зборова та його дружині Теклі з Калиновських.
Нова мітла мете по-новому. Тож надвірний коронний ловчий, «володар Зборова» вирішив знову перебудувати палац і запросив французького архітектора капітана П’єра Ріко де Тіргея, за проєктом якого палац перебудували 1756 року. А 1780 року під керівництвом інспектора міського будівництва, також француза П’єра-Дені Ґібо була проведена реставрація палацу.
Незабаром Антоній Бєльський продав резиденцію Гавриїлу Винницькому, який 1784 року відступив палац, разом з сусіднім двором та кам’яницею хорунжому Адаму Мнішеку, який володів нерухомістю до 1800 року. А тоді в гру вступає Кордуля Коморовська…
Далі буде…