Як же далі склалася доля славнозвісної львівської траси та щорічних міжнародних автоперегонів «Гран-прі Леополіс», які вважалися одними з найвідоміших у Європі, поряд з Монако?
Король гір і струс мозку
До перегонів 1931 року підготувалися ще ретельніше, ніж минулоріч, пише lvivski.info. Якщо перші були суто польськими, то ці вже набули міжнародного статусу. Трасу відремонтували, трамвайні рейки залили цементним розчином, переклали бруківку… Ось тільки з датою проведення промахнулися, бо в той самий час відбувалися перегони в Римі та Женеві. Втім, це не завадило змаганням, і серед 15 гонщиків з’явилися зірки європейського та світового рівня, зокрема німецький ас Ганс Штук фон Віліц, якого називали «королем гір», чемпіон світу в змаганнях на один кілометр Хуберт Саксель та рекордсмен Австрії граф Максиміліан Хардегг.
У класі гоночних автомобілів переміг Ганс Штук на Mercedes-Benz SSK, сконструйованому Фердинандом Порше. На швидкості 78,1 км/год він випередив суперників більш ніж на 2 хвилини, тобто майже на ціле коло! У майбутній блискучій кар’єрі Штука це була перша перемога, а в майбутньому він став третім у чемпіонаті Європи і одним з найтитулованіших європейських гонщиків.
«Я в захваті від траси. Я й уявити не міг, що знайду тут щось подібне. Це — першокласна траса, яка нічим не поступається Монте-Карло», — захоплено стверджував переможець.
Порядок знову забезпечували пів тисячі поліціянтів, а ще чотири карети «Швидкої допомоги». І недарма, адже на перегонах сталася серйозна аварія з Сакселем, якого забрали до лікарні зі струсом мозку, а життя йому вдалося врятувати лише завдяки міцному шолому.
Серед спортивних автомобілів найкращим став румунський водій Жорж Наду на Bugatti 43, а в туристичному класі перемогу знову здобув «жовток» Марії Козміянової. Того року призовий фонд заїзду складав 5000 злотих, а серед учасників розігрували 10 велосипедів.
Дуель майстра дощу і короля гір
Наступного, 1932 року, 19 червня розпочалося перше справжнє Гран-прі Леополіс, адже саме такий статус офіційно надала перегонам А.І.A.C.R. — Міжнародна асоціація автоклубів, попередниця FIA. Таким чином, Львів став найсхіднішим у серії перегонів Гран-Прі.
Головним спонсором змагань виступив французький автомобільний концерн Citroёn, що мріяв відкрити своє виробництво на вулиці Стрийській, на місці майбутнього автобусного заводу. Тому на звороті квитків друкувалася його реклама:
«Немає поганих доріг у Польщі, якщо маєш автомобіль CITROEN».
Приз становив 5000 злотих (565 доларів).
У перегонах взяли участь 15 автомобілів з 10 країн. З Німеччини знову приїхав Ганс Штук на вдосконаленому Mercedes SSKL. Але цього разу в нього був дуже серйозний суперник — тогочасний «Шумахер», найтитулованіший німецький гонщик довоєнного часу, світова зірка Рудольф Караччіола на Alfa Romeo 8C 2300. Його називали «майстром дощу», тому що водій-ас настільки відчував машину, що міг швидко їздити навіть мокрою бруківкою.
Між двома титанами автоспорту зав’язалася справжня битва, і не лише на трасі. Як завжди, всіх учасників змагань приймав готель «Жорж», який став своєрідним гоночним центром — у фойє розклеювали листівки, а в ресторані готелю виставлялися призові кубки.
Учасникам перегонів дуже важливо було добре виспатися. Проте Гансу Штуку цього разу не пощастило, адже песик його дружини цілу ніч гавкав. Уранці з’ясувалося, що його килимок був просочений водою, а до нього був підведений слабенький струм через два електричні кабелі. Хто був винуватцем такої хитромудрої витівки, так і не дізналися, можливо, друг Караччіоли, а можливо, і він сам, що жив поверхом вище. Так чи інакше, перемога Штуку не світила: він не виспався, пробив радіатор в автомобілі, ще й не витримала система охолодження, і на 37-му колі гоночний ас зійшов з траси…
Караччіола став одностайним переможцем, випередивши інших гонщиків аж на 14 хвилин! Подолавши 66 кіл львівської траси за 2:02,85 години, він розвинув швидкість 86 км/год, хоча є дані, що на окремих ділянках вона сягала і 200…
Рудольф Караччіола в майбутньому став світовим чемпіоном і тричі рекордсменом Європи, але пізніше він казав, що львівські перегони були одними з найважчих в його житті.
Серед спортивних автомобілів найкращим виявився чехословацький гонщик Флоріан Шмідт на Bugatti зі швидкістю 76,6 км/год.
Непобитий рекорд «короля швидкості»
Останні довоєнні перегони відбулися 11 червня 1933 року, для цих змагань автомобілі розділили за обсягом двигуна — до 1,5 літрів і понад 1,5 літри. Цього разу Львів вшанували своєю присутністю скандинави: фін Карл Ебб на Mercedes-Benz SSK, норвежець Ойген (Ежен) Бйорнстад, якого називали «королем швидкості», та швед П’єр Віденгрен, обоє на Alfa Romeo. Головними їхніми конкурентами були один з найкращих італійських гонщиків Ренато Балестреро на Alfa Romeo та угорець Ласло Хартманн на Bugatti. У змаганнях «малолітражок» брали участь найкращі гонщики Європи: німець Ернст Бургаллер на Bugatti, італієць Гуїдо Ланді на Maserati та француз П’єр Вейрон на Bugatti. А ще у цих змаганнях взяли участь вже троє жінок: окрім славнозвісної польки Марії Козьміянової, вже не на «Жовтку», а на Bugatti T37A, приїхали також француженка Анет-Роуз Ітьє та італійська кермувальниця Вікторія Орсіні.
У цих перегонах набагато збільшилася кількість не лише учасників, що становила 35 команд, але й глядачів: зібралося понад 50 тисяч людей, і навіть о 4 ранку, коли проводилися тренування, під дощем за суперниками спостерігали 5 тисяч пар очей. Під час заїздів теж більшість часу йшла злива, але охочих подивитися на видовищну атракцію не бракувало.
«Люди сиділи скрізь — навіть на дахах, а кілька найсміливіших піднялися на високі цегляні труби», — писала Warsaw Sports Review.
Напружена боротьба розігралася не на жарт і тривала майже 4 години, адже гонщикам треба було подолати 100 кіл. У лідери вирвалися троє скандинавів, але в одного вийшов з ладу двигун, а інший втратив час, коли заправлявся. Переміг Ойген Бйорнстад, який просто не зупинився, щоб дозаправитися. Але через багато років, аж 1985 року, норвежець зізнався, що схитрував і таємно встановив два додаткові баки у машину. Один із них вибухнув посеред перегонів, в результаті чого пальне хлюпнуло водієві в обличчя. Це змусило Ежена зупинитися прямо на площі, щоб таємно витерти очі, симулюючи зламане кермо. Втім, це не завадило йому не тільки прийти на фініш першим, але й встановити рекорд, який не вдалося побити навіть у наш час на сучасних автомобілях: одне коло за 2 хвилини 2 секунди на швидкості 90 км/год.
Серед менших автомобілів точилася не менш захоплива боротьба, в підсумку на найвищу сходинку п’єдесталу зійшов П’єр Вейрон, на честь якого Bugatti Automobiles S.A.S. назвав культовий суперкар Bugatti Veyron. До слова, Анет-Роуз Ітьє прийшла п’ятою.
Продовження історії
На жаль, 1934 року через кризу і брак коштів змагання провести більше не вдалося. Втім, Гран-прі Леополіс досі є однією з найславетніших сторінок європейського автоспорту. Показовим є той факт, що за чотири роки у Львові не було жодного смертельного випадку серед водіїв, персоналу та глядачів, і це чи не єдині такі перегони серед міст Європи. Учасники з Німеччини, Франції, Італії, Австрії, Чехії, Угорщини, Румунії, Норвегії, Швеції одноголосно визнавали «Львівський трикутник» однією з найкращих європейських трас.
Тому в наш час славетну атракцію вирішили відновити, і з 2000 року почали знов проводити змагання, а з 2010 року офіційний фестиваль Leopolis Grand Prix щорічно збирає шанувальників з різних країн. Ініціаторами відновлення славетної традиції стали фотокореспондент Євген Кравс, засновник клубу «ЗАЗ Козак», та його дружина Світлана, єдина в Україні колекціонерка ретроавтомобілів. Подружжя має у своїй колекції єдиний в Україні Citroёn AC4 Berline Luxe 1929 року з-під Парижа.
Тепер у червневому Львові знову збираються автолюбителі, проводять виставки ретроавтомобілів, де можна побачити сторічні машини та їхніх власників у ретрокостюмах. Для жінок розігрують кубок імені Соломії Крушельницької, яка була першою водійкою Львова, для водіїв «горбатих запорожців» — кубок імені Василя Ростовського, також Великий кубок для довоєнних автівок та для раритетів.
Наші автомобілісти 2023 року взяли участь у перегонах Rallye Monte-Carlo і змогли на власному досвіді переконатися, що львівська траса суттєво складніша. Ці дві траси — єдині в Європі, що дійшли до наших часів без змін. А на будинку по вулиці Вітовського, 41, висить меморіальна дошка, яка розповідає про переможців Гран-прі Леополіс. Львівська «Формула-1» чекає на своїх майбутніх чемпіонів!