Дебют в світ зі Львівської опери (частина 2)

Продовження історії життя славетного оперного співака і актора Яна Кепури, який починав свій творчий шлях на сцені Львівського оперного театру, на lvivski.info. 

Доленосне кіно

Опера оперою, але найбільшу популярність Яну Кепурі приніс кінематограф. З 1926 року співак, який був дуже харизматичним, став регулярно зніматися в кіно, загалом він знявся у більш ніж 20 фільмах. Ще однією причиною знімання стала хвороба горла, внаслідок чого він не міг давати концерти, а так залишався на очах у публіки.

Першим фільмом Яна став «Неаполь, місто пісень». Потім були «Під чужим ім’ям» (1932), «Для тебе я співаю» (1934), «Я люблю всіх жінок» (1935) та інші, а 1937 року на екранах з’являється знаменитий фільм «Чари богеми», в якому звучить музика Пуччіні. Ян також підписав контракт з голлівудською кіностудією Paramount Pictures, де знявся в «Пісні кохання» (1936).

У 1932-1937 роках він щороку знімав новий фільм на німецьких, американських, англійських та австрійських студіях, що принесло йому неймовірну славу та багатство. Знімання зробило Кепуру об’єктом обожнювання, його сліпучо-біла «голлівудська» посмішка стала популярною в усьому світі. Його одночасне стрімке зростання як оперної та кінозірки досі залишається унікальним досягненням. А ще кіно стало для нього доленосним, адже на під час знімання фільму «Для тебе я співаю» Ян познайомився зі співачкою та актрисою угорського походження Мартою Еггерт (Еґґерт).

Вона була з заможної родини, народилася 1912 року в Будапешті у родині директора банку. Батько Пауль захоплювався грою на фортепіано, а мати Тіллі Герцог, єврейка, як і в Кепури, була оперною співачкою, мала чудове колоратурне сопрано, проте їй довелося відмовитися від професійної кар’єри, зосередившись на сім’ї. На відміну від Яна, батьки Марти ще в ранньому віці розпізнали талант юної співачки, особливо мати, яка присвятила своє життя реалізації творчого потенціалу дочки. Тож не дивно, що першим коханням Марти Еггерт була опера. В 11 років дівчинка дебютувала на сцені арією з «Мадам Баттерфляй» Пуччіні, а через деякий час вона вже гастролювала з оперетами Європою.

Молодша сестра Імре Кальмана, з якою Марта познайомилася після одного зі своїх виступів, привела її до брата. Талановита дівчинка привернула увагу знаменитого австрійського композитора, який дав їй головну роль у його новій опереті «Фіалка Монмартра» у Віденському театрі. У віці 17 років вона виконала головну роль в опереті «Летюча миша» в Гамбурзі, ставши наймолодшою ​​актрисою, затвердженою на цю роль.

З 1929 року Марта Еггерт почала кар’єру актриси в звуковому кіно, що зароджувалося. Спеціально для неї писали свої твори такі композитори, як Оскар Штраус, Пал Абрахам, Франц Легар, Фріц Крейслер, Роберт Штольц та інші.

На батьківщині Марта знялася лише в одному фільмі «Єдина дівчина у світі», але її ім’я назавжди увійшло в історію угорського кінематографа, оскільки це був перший угорський звуковий фільм, що задумувався як німий. Загалом Марта Еггерт знялася в 40 фільмах, але у кожному вона співала хоча б одну пісню рідною угорською мовою.

Вдвох підкорити світ

Мабуть, це таки була доля. Адже ще у 14 років Марта побачила в Будапешті оперу «Турандот» з драматичним сопрано Марією Єріца та 24-річним польським тенором Яном Кепурою, який уже став кумиром.

«Я закохалася. Я чекала його на вулиці. Але дівчат було так багато, що він мене навіть не помітив», — пізніше розповідала Марта.

Хто б міг подумати, що лише через 8 років  Марта зустрінеться з Кепурою! Вони разом зіграли у фільмі «Моє серце кличе тебе». Хоча їхньою першою реакцією була взаємна антипатія, незабаром стосунки переросли в справжній роман. Марта Еггерт і Ян Кепура одружилися в Катовіце 31 жовтня 1936 року і відтоді підкоряли світ разом.

Їхні голоси захоплювали маси, переплітали різні жанри та навертали людей до опери та оперети в епоху, яку називають «Срібною ерою оперети». Їхні виступи завжди привертали увагу, а перед їхньою харизмою та аурою неможливо було встояти. Марта Еггерт і Ян Кепура зачаровували й захоплювали людей по обидва боки Атлантики, а їхній унікальний тембр зворушує людей і сьогодні…

Початок Другої світової війни застав Яна і Марту в Парижі на зйомках. Незважаючи на те, що Ян багато років жив поза межами країни, співак відчував себе зобов’язаним приєднатися до сформованих на Заході польських збройних сил, тож він одним із перших пішов у французьку казарму, заявивши журналістам:

«Тепер я просто солдат, польський солдат, а моя дружина Марта Еггерт служитиме в польському Червоному Хресті. Ми обоє виконуємо свій обов’язок».

Проте його служба тривала недовго. Через чотири тижні Яна викликав генерал, який нібито сказав співакові:

«Ми вже маємо сто тисяч солдатів, які вміють найкраще стріляти, але ніхто з них не вміє співати краще за вас».

Тому Ян почав воювати з допомогою того, що в нього виходило найкраще – співати на благодійних концертах і допомагати коштами, так, Фонду допомоги Польщі він переказав 100 тисяч доларів. Пізніше разом із дружиною Ян підтримував європейських біженців, які емігрували до США. Таким чином, величезна кількість людей отримала їхню допомогу у важкі часи.

Але їм самим залишатися у Європі було небезпечно, адже обоє мали єврейське походження. Піднесення нацистів припинило європейське піднесення Кепури, тим більше, що наприкінці 1930-х років Ян залишив низку негативних коментарів про нацистську Німеччину в польських ЗМІ, і всі фільми з Кепурою та його дружиною були заборонені в Німеччині з 1938 року. І це після того, як 1935 року Ян виступав з концертом на відкритті Німецько-польського інституту в Берліні, Йозеф Геббельс аплодував йому з першого ряду, а відразу після виступу Яну сердечно потиснув руку рейхсміністр Герман Герінг. Після одного з виступів у Берліні Герінг зайшов за лаштунки, щоб поцілувати руку дружині співака, але затулив рот рукою, з явним несхваленням дивлячись на нафарбовані червоним лаком нігті.

«Німкеня не фарбує руки», — сказав він. «Вона не якась німкеня, це моя дружина», — гордо відповів Кепура.

Після початку Другої світової війни ситуація різко погіршилася, і подружжя вирішило переїхати за океан. Але вони забрали віденський колорит із собою до Нью-Йорка.

Їх врятувала «Весела вдова»

В США Ян Кепура уклав контракт на 5 сезонів з Метрополітен-опера в Нью-Йорку,  де він взяв участь у 18 виставах. Відтепер Америка стала його домом, він виступав у всіх штатах, у Канаді, в Південній Америці, аудиторія його концертів розширилася. Так, 1942 року на виступ Кепури в Чикаго прийшли понад 40 тисяч людей, ще 40 тисяч заполонили нью-йоркський Медісон Сквер Гарден. Критики стверджували, що «дуже важко знайти другого співака, який би зміг привабити на свої виступи такі натовпи глядачів». У США лише Елвіс Преслі міг розраховувати на таку аудиторію.

Тим часом Марта Еггерт уклала студійний контракт з Metro-Goldwyn-Mayer і знялася у двох фільмах. Але розлука з чоловіком була виснажливою.

«Я ненавиділа Голлівуд», — казала Марта — «Я звикла грати головну роль, а в Голлівуді я була другою».

На попередньому показі фільму «Для мене і моєї дівчини» її гучний музичний номер розгромив зал, а наступного дня його вирізали з плівки…

Оперета «Весела вдова» Франца Легара виявилася своєрідним порятунком, возз’єднавши Марту Еггерт з її чоловіком та забезпечивши їх грошима, щоб почати комфортне нове життя. З 1944 року вони з Яном упродовж цілого року в театрі «Маджестік» з шаленим успіхом грали головні ролі в опереті. Преса писала:

«Ян і Марта дають багато концертів разом, вони побили рекорд, поставивши оперету Легара «Весела вдова» на Бродвеї понад 900 разів».

Подружжя показало це шоу і в інших містах США, а після Другої світової війни і в Європі — Англії, Франції, Німеччині та Італії. Загалом вони зіграли цю оперету разом понад 2000 разів п’ятьма мовами — рекордний результат!

1944 року у зіркової пари народився син Ян-Тадеуш, а 1946 року вони прийняли американське громадянство. Казали, що Кепурі платять 1000 доларів за концерт, не кажучи вже про опери. 1946 року Ян власноруч поставив мюзикл «Полонез» Броніслава Капера на музику Шопена в театрі «Маджестік».

Після війни подружжя повернулося до Європи, взявши в дорогу «Веселу вдову», яка їх врятувала у важкі часи. Спочатку родина жила в Римі, де Ян з дружиною знявся у фільмі «Чарівність богеми», а з 1948 до 1952 року у Парижі, звідки співак організовував тури Європою. Він знявся у фільмі «Блискучий вальс» і співав з Мартою в опереті «Принцеса Чардаша» Імре Кальмана в Театрі де Парі. Він також був зірковим гостем на Берлінському кінофестивалі 1952 року. У середині 1950-х років обоє виступали на віденській сцені Раймундтеатру, площу перед яким в майбутньому назвуть на честь Марти Еггерт.

Ян і Польща: повернення «блудного сина»

Завдяки радіопередачам, записам і фільмам Кепура став символом польської та європейської музичної культури. Він завжди і всюди підкреслював своє польське походження та любов до польської батьківщини. Майже в усіх своїх фільмах Ян Кепура співав принаймні одну пісню польською мовою, так само, як Марта — угорською.

Насправді співака дуже мучив той факт, що рідна країна спочатку не прийняла його таланту.

«Як сумно, що польські митці майже без винятку змушені шукати слави за кордоном, тому що для них немає місця в країні. Ніхто з тих, хто став відомим за кордоном, ніколи не знаходив визнання в країні. У нашій країні є якась дивна заздрість щодо цього, якийсь дивний брак ентузіазму, атмосфера якої так сприяє розвитку кожного таланту», — скаржився Ян в інтерв’ю 1927 року.

Втім, через деякий час завдяки його шаленим закордонним успіхам Кепурою нарешті зацікавилася Варшава, і «блудний син» тріумфально повернувся. Його виступ на підвіконні «Гранд Готелю» в Кракові 1936 року, де він співав просто в халаті та домашньому чепці, та з балкону варшавського готелю «Брістоль» 1958 року стали справжніми флешмобами, на які зібралися тисячі людей,  були перекриті вулиці, обмежене пересування міського транспорту. Під захоплені овації артист виступав кілька годин і мало не запізнився на офіційний концерт, запланований у театрі. У липні 1936 року Ян виступав у замку на Віслі в президента Ігнація Мосціцького.

У 1935-1937 роках він був нагороджений французьким лицарським хрестом ордена Почесного легіону, офіцерським хрестом ордена Відродження Польщі, орденом Леопольда і Золотим Хрестом Заслуги.

Після війни ситуація змінилася. Для сталінської влади він став символом буржуазної довоєнної Польщі. Ні Яну, ні його брату Владиславу навіть не дозволили приїхати на похорони батька 1951 року. Комуністична преса наввипередки вигадувала злісні плітки про співака, називала його зрадником і робила все, щоб Кепура викликав у поляків огиду, були навіть повідомлення про його смерть.

Втім, на щастя, зловмисні статті та інші паскудства не вплинули на народну любов. У 1958 році, коли Ян Кепура нарешті після війни повернувся до Польщі, де не був довгих 19 років, його захоплено вітали натовпи, як і раніше. Тут він дав 15 сольних концертів, які зустріла оваціями стоячи величезна захоплена аудиторія. Ян співав з вікна потяга і навіть стоячи на даху автомобіля. 1965 року він планував зняти фільм про своє життя в Польщі, але не склалося…

Любов до батьківщини Ян підтверджував вчинками, адже більшу частину своїх грошей він вклав у Польщу, передавши значні кошти на Національний музей, для жертв повені в Криниці, для бідних і безробітних, на відбудову Вавеля, у Фонд Шопена, Фонд морської оборони, Військо Польське та багато інших.

Не забув Ян Кепура і про своїх колишніх друзів. Він допоміг, зокрема, Мечиславу Шафрузі дістатися Нью-Йорка, де його друг дитинства став цінним суднобудівником на верфі Рокфеллера. 1967 року, коли футбольна команда «Zagłębia Sosnowiec» брала участь у чемпіонаті Кубка Америки, у перерві матчу проти грецького АЕК Афіни Кепура зайшов до роздягальні і сказав:

«Я переміг Америку своїм голосом, а ви повинні перемогти її ногами».

У цьому матчі перемогла команда Сосновця.

Ще 1933 року в Криниці-Здруй на замовлення Яна Кепури за проєктом Богдана Пнєвського був відкритий пансіонат «Patria», на будівництво якого співак виділив 160 тисяч доларів. Він і зараз лишається перлиною польських курортів, а родина досі намагається відвоювати права на нього. А в містечку тепер стоїть пам’ятник славетному тенору і з 1967 року щороку проходить фестиваль імені Яна Кепури.

Останні роки в Раю

1952 року хвороба, що переслідувала співака все життя, таки наздогнала Яна: він переніс операцію з видалення частини легені, яка була викликана появою гнійної пухлини в легенях. Недарма він все життя боявся застудитися, щоб це не вплинуло на його стан і роботу. Як повідомляв «Express Zagłębie»:

«Якщо Кепура побачить, що ви витираєте носа (…) — він не захоче до вас підходити. Якщо ви будете кашляти, він попросить, щоб вас вивели».

Ян завжди мав при собі арсенал засобів для полоскання горла, а ще ненавидів запах сигарет і тих, хто палить у його присутності.

Оскільки термін американського громадянства, яке Ян і Марта отримали під час війни, закінчився б, якби вони пробули у Європі більше п’яти років, родина змушена була повернутися до США, тепер вже із двома синами, Яном-молодшим і Мар’яном-Віктором, який народився 1950 року. 1952 року Кепура придбав маєток у містечку Рай поблизу Нью-Йорка.

У червні 1966 року він підписав новий контракт з Метрополітен-опера, але через два місяці, 15 серпня, король тенорів раптово помер від серцевого нападу у своєму будинку в місті Харрісон в США, після отримання невигідного повідомлення по телефону від одного зі своїх фінансових агентів. Свій останній концерт за два дні до смерті Ян виконував для поляків на концерті в Порт-Честері в США.

Втративши кохання всього свого життя, чоловіка, друга, опікуна, порадника, Марта Еггерт була вкрай спустошена. Вона поклялася, що більше ніколи не співатиме, хоча згодом таки знайшла в собі сили повернутися на сцену і випустила свій альбом із записами за всю кар’єру, аж до 2002 року.

Обоє синів стали піаністами, Ян змінив ім’я на Джон Тейд, стверджуючи, що Ян Кепура може бути тільки один, а Мар’ян з дружиною допоміг матері випустити компакт-диск. Важко повірити, але Марта Еггерт співала 9 десятиліть і померла 26 грудня 2013 року на 102-му році життя! Свій останній концерт вона дала в 99 років, попросивши, щоб їй заплатили шоколадом, на знак визнання її внутрішньої молодості і солодкості музичного мистецтва. Останні роки співачка жила в містечку Рай у США, де й похована. Усе життя вона була поряд з чоловіком, а зараз їх розділяє океан, хоча, мабуть, для справжнього кохання це не має значення.

…Третього вересня 1966 року літак з тілом Яна Кепури і його вбитою горем родиною приземлився у Варшаві. Він так хотів, щоб його поховали в місті, яке спочатку не прийняло його, але яке він ніколи не переставав любити! Його поховали на Алеї заслуг на цвинтарі «Повонзкі», адже все, що робив Ян Кепура, він робив в ім’я своєї батьківщини. І поляки це оцінили: в останню путь свого кумира проводжали понад 200 тисяч людей. Мабуть, десь там на небесах «хлопець з Сосновця» усміхався своєю знаменитою голлівудською посмішкою, адже йому вдалося зібрати найбільшу аудиторію, яка любов’ю і вдячністю відплатила славетному артисту за його вірність та патріотизм.