Дебют в світ зі Львівської опери (частина 1)

Одним з найкращих, найталановитіших і найвідоміших оперних співаків не лише Польщі, але й Європи був Ян Кепура (Кєпура, Кіпура), звичайний хлопець з Сосновця, син пекаря, але неймовірно харизматичний і талановитий. Він збирав фантастичні натовпи шанувальників, які його просто обожнювали! Чи багато ви знаєте оперних виконавців, які давали безплатні концерти для тисяч людей, співаючи з балкона готелю, з вікна потяга чи навіть стоячи на даху автомобіля? Ян був одним із перших кумирів масової культури, об’їздив весь світ, знявся у 19 фільмах, пише сайт lvivski.info. Але мало кому відомо, якою була драма життя славетного «короля тенорів», що кожен свій день проживав як останній…

Скаут, футболіст, боксер

Польське шахтарське містечко Сосновець, розташоване в Малопольському воєводстві у Верхній Сілезії, мало складну історію. Після третього поділу Польщі воно увійшло до складу Пруссії, а після поразки Наполеона опинилося в автономному Царстві Польському в складі Російської імперії. Ян-Віктор Кепура,  якого так і називали «хлопцем із Сосновця», народився 16 травня 1902 року в Погоні – селі, яке незабаром увійшло до складу Сосновця, зведеного до рангу міста. За щасливим збігом обставин, до сьогоднішнього дня зберігся будинок Кепури, який можна знайти на вулиці Травневій, 6, де шанувальники артиста встановили меморіальну дошку.

Батьком Яна був пекар Францішек Кепура, який дуже пишався тим, що його син – викапаний тато.

«Твій батько на радощах дав 5 рублів золотом тій жінці, яка тебе вперше купала. Так ти знаєш, скільки нам коштували ті п’ять рублів? На ці кошти батькові довелося працювати тиждень, так що можеш собі уявити, який він був щасливий», — написала через багато років Марія Кепура своєму синові в одному з листів на день народження.

Міріам Нойман мала єврейське походження і для того, щоб вийти заміж, охрестилася та стала Марією.  Матір Яна була професійною співачкою, вочевидь, саме від Міріам він і отримав свій неймовірний талант. Через два роки народився його молодший брат Владислав, який також успадкував чудовий голос і в майбутньому став оперним співаком, хоч і менш відомим, ніж Ян.

Після закінчення початкової школи 10-річний Кепура став учнем семикласної чоловічої торговельної школи. У нього були хороші оцінки, але погана поведінка, вчителі називали хлопчика «баламутом». Співати Ян почав змалку, ще у школі його дражнили «Карузо» за те, що співав усюди, навіть у шкільному туалеті. Парадоксально, але при цьому він не виявляв інтересу до музики і навіть уникав уроків співу!

Будучи людиною багатьох талантів, Ян більше цікавився спортом. Спочатку він був скаутом, потім юний Кепура грав у футбол у команді «Вікторія Сосновець». У колекції музею в Сосновці досі зберігається фото футбольної команди з Яном Кепурою. Можна припустити, що захоплення спортом він успадкував  від батька, який до Першої світової війни належав до гімнастичного товариства. Також у 14 років Ян вступив до Таємної польської військової організації і навчався там два роки.

Після футболу хлопець захопився боксом. Під час однієї з  бійок Ян дістав травму носа (тріщини та зміщення хрящів носової перетинки), через що все життя боровся з постійною інфекцією дихальних шляхів, яка вплинула на звук його голосу та призвела до регулярних проблем із захриплістю і постійним страхом у майбутньому.

«Він все життя страждав від невиліковного хронічного риніту. Кожен день він боявся втратити голос. Це була справжня драма життя Яна Кепури», — розповів після його смерті біограф артиста, музикознавець доктор Вацлав Панек.

Війна за свої ідеали

Ситуація різко змінилася після сімейного візиту до родичів у Кракові, де родина провела Різдво. Там Ян зустрів вчителя вокалу, який швидко помітив величезний потенціал, прихований у голосі юнака. Батьки не зважили на зауваження вихователя про «золоте горло» сина, бо мали на нього інші плани: Ян мав стати юристом. Але вчитель не здавався і мав розмову з Яном, що дуже вплинула на хлопця. Після повернення додому він кинув спорт і вирішив зайнятися вокалом, деякий час співав у шкільному хорі.

Однак довелося все відкласти через політичну ситуацію – після років поділів Польща повернулася на карту Європи і потребувала боротьби за свої кордони. Під час Сілезьких повстань 1919-1921 років проти німецького панування пекарня Францішека Кепури була перетворена на склад боєприпасів і зброї, а Ян займався складанням кулеметів.

1919 року Ян записався добровольцем до 1-го Битомського стрілецького полку, сформованого в Конєцполі біля Ченстохови, до нього приєдналися шкільні друзі та молодший брат Владислав. Під час першого Сілезького повстання і Ян, і Владислав були поранені, але 1920 року обоє братів разом з батьком брали участь у другому Сілезькому повстанні. Як згадував один із Янових товаришів по службі Вацлав Соболь, Кепура навіть виступав з концертами в армії: він просто ставав на бочку і підіймав своїм голосом бойовий дух військових. При цьому він часто виявляв мужність, рятуючи життя товаришів по службі.

Коли бої припинилися, Кепура повернувся до школи, де 1921 року склав останні іспити, а потім йому довелося покинути своє рідне містечко, яке, хоча й брудне і темне, завжди залишалося дорогим його серцю. Ян почав вивчати право, виконуючи бажання батьків – спочатку в Краківському, а потім у Варшавському університеті. Коли він надумав кинути навчання і присвятити себе музиці, батько пригрозив припинити підтримувати його фінансово. Тоді амбітний хлопець вирішив поєднати і те, й інше і, продовжуючи навчання, таємно від батьків, у перервах між заняттями, Ян брав уроки музики у співака та педагога Вацлава Бжезінського, віддаючи більшу частину своїх скромних коштів. Через деякий час учитель відмовився брати гонорар – натомість він сказав Кепурі купити елегантний одяг і нове взуття, а діряве викинути. Деякий час Ян навчався також у оперного співака Тадеуша Леліви (Вінцента-Тадеуша Копистинського) та Ігнація Вармута. Під час навчання підробляв продажем паризьких парфумів.

Перші падіння та злети

Кепура прославився не лише унікальним тембром свого голосу, а й неймовірною старанністю: ходили чутки, що Ян міг практикувати одну фразу годинами, перш ніж вирішував, що досяг звуку, який його влаштовує. Перший публічний концерт Кепури відбувся у кінотеатрі «Сфінкс» 1923 року у його рідному Сосновці.

Після трьох років навчання професор Бжезінський рекомендував свого талановитого учня у Великий театр у Варшаві. Після прослуховування в лютому 1924 року Кепуру прийняли, але перший же виступ в хорі у «Гальці» Станіслава Монюшка він провалив: співав занадто голосно, бажаючи показати свій артистизм, не зважав на вказівки та вимоги диригента.

«Він мав заспівати коротке соло на чолі хору горян у Галці. Не знаю, як йому це вдалося, але на скромний дебют зібралася ціла купа його колег з юридичного факультету Варшавського університету і навіть декан факультету! Після того, як Кепура заспівав, хору не дали виступити. Була овація, ніби це був виступ Карузо!», — згадував Аполоніуш Ковальський, багаторічний режисер Великого театру.

Почалася чорна смуга: Ян вилетів з театру та майже одночасно його виключили з юридичного факультету через занедбаність у навчанні, що спричинило конфлікт з батьком. Францішек Кепура був страшенно обурений і позбавив сина фінансування. Втім, молодий артист не впав духом і заробляв на життя концертами в провінційних містах, хоча гонорари, які він отримував, були невеликими. Яну бракувало коштів на оплату проживання, проїзду та харчування. Зрештою хлопець опинився на межі краху і навіть замислювався про повернення додому.

Але він не звик здаватися. Справжній сольний дебют Яна Кепури відбувся 15 лютого 1925 року у відомій опері «Фауст» Шарля Ґуно на сцені Львівського оперного театру, де він замінив головного соліста, який захворів. Дебют був надзвичайно успішним і зірвав шалені овації. Співав Ян і з балкону львівського готелю «Жорж», коли публіка внизу кричала: «Ясьо, співай!».

Король тенорів

Через кілька місяців Ян взяв участь у співочому конкурсі, організованому на варшавському іподромі. Саме тоді 23-річний співак отримав титул «Короля польських тенорів». Після цього успіху все закрутилося дуже швидко. Паризький імпресаріо Кан, який був на конкурсі, зробив Кепурі вигідну пропозицію – турне Францією. Молодому тенору подарували квиток на потяг і гроші. Втім, до місця призначення він не доїхав, а на рік застряг у Відні.

Ян був молодим, амбітним і впевненим у своєму таланті. Кепура виявився не лише видатним солістом, а й майстром самопрезентації та самореклами. Повільно і методично він працював над тим, щоб стати зіркою. Так, одного разу дав концерт на Віденській телефонній станції, де щовечора збиралися іноземні кореспонденти з багатьох країн і повідомляли інформацію до своїх редакцій. Після цього багато газет написали про «Нового Карузо з Польщі». Невдовзі директор Віденської державної опери, професор Франц Шальк запропонував Кепурі роль у «Тосці», де його партнеркою стала чеська співачка Марія Єріца (1887–1982). Він їй настільки сподобався, що вона також виступала з ним у Парижі в травні 1928 року. Згодом, однак, її ентузіазм згас, співачка образилася, що публіка аплодувала Кепурі більше, ніж їй.

А ще була війна двох тенорів між Яном Кепурою та Лео Слезаком (1873–1946), визнаним тенором, найвидатнішим співаком Віденської державної опери. Обоє претендували на головну роль в опері «Турандот», зрештою режисер вирішив влаштувати дві прем’єри – в одній головну роль довірили Слезаку, а в іншій – Кепурі. Хоча Слезак, незадоволений розвитком подій, спочатку саботував це рішення, обидві прем’єри відбулися.

Куди б не їхав Ян Кепура, його приймали з ентузіазмом. Події  відбувалися як лавина, міста змінювалися, як у калейдоскопі: Берлін, Прага, Будапешт, Париж, королівський Альберт-хол і Ковент-Гарден у Лондоні, Венеція, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес, знаменитий театр «Ла Скала» в Мілані… 1928 року Ян підписав 3-річний контракт з керівництвом Ла Скала на умовах, які раніше не пропонувалися жодному польському співакові. У 1937 році він співав оперні арії на Всесвітній виставці в Парижі, а 1939 року виступав перед шахтарями та робітниками Карвінського басейну, де його захоплено слухали майже 10 тисяч шанувальників.

Кепура знав, що для того, щоб вийти на світову оперну сцену, йому необхідно досягти успіху в Західній Європі.

«Владеку, вчи мови, негіднику, а насамперед італійську та німецьку. Берлінські журнали, а також будапештські та чеські пишуть про “Турандот”, називаючи мене новим Карузо», — писав він у листі до брата після Мілана.

Мало кому відомо, що 1937 року Ян, один з небагатьох, отримав шведський Орден Полярної Зірки. 1938 року Кепура дебютував у Метрополітен-опера в Нью-Йорку в опері Джакомо Пуччіні «Богема». Тут він також виконав партію Дона Хозе в «Кармен» Жоржа Бізе і Герцога Мантуанського в «Ріголетто» Джузеппе Верді, що стала одним з його найбільших творінь.

1928 року в Трускавці Ян Кепура познайомився з майбутньою «Міс Полонія-1930» Зофією Батицькою, молоді люди сподобалися один одному, їхні батьки заприязнилися, і вся Польща чекала на одруження найкращого співака та найвродливішої дівчини, але, на жаль, не склалося… Важко сказати, що стало причиною: чи то зарозумілість і велелюбність Яна, недарма ж один з його фільмів називався «Я люблю всіх жінок», чи то надмірне захоплення Зофії кар’єрою, чи то занадто консервативна вдача її батька. Так чи інакше, їхні шляхи розійшлися, а через кілька років Ян зустрів свою майбутню дружину.

Далі буде…