Історія львів’янина з ДЦП – успішного перекладача і щасливого батька

Дитячий церебральний параліч не завадив львів’янину Андрію Маслюху жити повноцінним життям. Він здобув популярність у літературних колах як перекладач з англійської та італійської мов, а ще побудував міцну сім’ю та став батьком. Про його життєвий та професійний шлях далі на lvivski.info.

Радили віддати у притулок

Проблеми зі здоров’ям у Андрія помітили, коли йому було пів року. Лікарка сказала його мамі, що хлопець ніколи не ходитиме й не говоритиме, навіть порадила віддати дитину у притулок.

Батьки здаватися не збиралися: відразу ж взялися за розвиток хлопчика. Водили його на масажі, процедури, робили з ним спеціальні вправи. У 3 роки взяли його із собою до Одеси, у санаторій «Хаджибей». Також хлопець лікувався в Євпаторії. Взимку батько сам їздив по грязі до Одеси, процедури дитині робив самостійно вдома.

Один з одеських лікарів порадив Андрієві розробляти руку за допомогою друкарської машинки. Знайомі батьків привезли машинку аж із Прибалтики, оскільки тоді вони були в дефіциті. Хлопець друкував так активно, що постирав усі літери на клавішах.

Навчався у звичайній школі, але вчителі приходили до дому Андрія. Усі іспити складав також удома. Відвідувати школу не міг фізично: тоді ще погано ходив, координувати рухи було дуже складно. Лише згодом завдяки регулярним тренуванням та лікуванню організм зміцнів.

Заочне навчання учню подобалося: він мав можливість приділяти увагу тому, що цікавило найбільше, – географії, історії, а пізніше – іноземним мовам. За книжками провів багато часу, іноді батьки мусили навіть ховати їх від Андрія, щоби не зіпсував собі зір.

Перші самостійні прогулянки

Коло спілкування Андрія складалося із родичів та сусідів. «Обозревателю» Андрій розповів, що ніколи не почувався нещасним та якимось іншим. Зовні відмінності були, але всередині – аніскільки. Це зокрема завдяки чудовому вихованню батьків.

До 15 років хлопець виходив гуляти лише з батьками. Пересуватися по людних місцях самому було важко. До того ж жили на околиці – до найближчого трамваю 2 км. Із часом запустили маршрутки, тоді Андрій і спробував їздити самостійно.

Маслюх цікавився історією, тому брав зі собою книгу Івана Крип’якевича «Історичні проходи по Львові» і відвідував місця, описані в книзі. Ще через трохи почав заходити до кав’ярень, книгарень, спілкувався з людьми.

За словами Андрія, перехожі часто дивувалися, бачивши його самого, адже зазвичай люди з ДЦП сиділи вдома, замикаючись у собі. Було непросто, спочатку існував внутрішній бар’єр, проте вдалося подолати психологічні труднощі.

Андрій – футбольний фанат. Усередині 1990-х вперше пішов подивитися на гру. Досвід був не надто позитивний: компанія підлітків увесь час витріщалася на Андрія і реготала. Спроби дорослих вплинути на ситуацію не дали результату. Однак чоловік зміг перебороти себе і ще раз прийти на стадіон. А потім ще і ще. Так ходив аж 10 років. За цей період повністю позбувся своїх комплексів.

Зацікавлення мовами

Англійська мова у школі цікавила не надто сильно. Більше проявлявся інтерес до географії. Проте все змінив розпад СРСР: залізна завіса впала, тоді Андрієві американські родичі передали журнал National Geographic. У нього з’явився стимул вивчати англійську, щоби читати в оригіналі про географію.

Після школи хлопець вступив до університету Франка вивчати англійську філологію. Навчався заочно, коли завершив навчання, зрозумів, що однієї англійської мало, і пішов вивчати італійську в Центр італійської мови і культури при Франковому університеті. Там навчався разом із групою, адаптуватися до колективу зміг швидко.

Італійська подобалась Андрієві своєю милозвучністю та схожістю до мелодики української. Вивчити італійську було не складно: українцям вона дається легко.

Перекладацька діяльність

Після завершення навчання не знав, як ступити на кар’єрні сходинки. Допомогла мама: вона десь почула, що видавництву «Свічадо» потрібен перекладач. Андрій пішов до видавництва і взяв на пробу 2 уривки для тесту.

Через деякий час йому запропонували спробувати перекласти всю книгу – другий том «Молитви жаби». Це збірка духовних притч єзуїта Ентоні де Мелло. Це був початок 1999 року. Переклад книги пройшов вдало, відтоді він завжди мав роботу.

У 2016-му переклав вже 43 книжки: 7 – з італійської, решту – з англійської. Влаштувався на роботу до львівського Центру міської історії Центрально-Східної Європи. Паралельно продовжував співпрацювати з різними видавництвами. Наприклад, для «Видавництва Старого Лева» за 2 роки переклав з італійської 4 книги.

Андрій із головною редакторкою “Видавництва Старого Лева” Мар’яною Савкою на презентації книги “Мій дідусь був черешнею”, яку переклав Маслюх

Долучився також до проєкту «Львів інтерактивний» про львівську архітектуру та історію. Зокрема, взявся за англійську версію проєкту. Крім того, перекладач почав вести свій сайт, щоби описувати те, що переклав, а також публікувати перекладені уривки.

Як розповів Андрій, переклад – точно його справа, бо не уявляє, де ще міг би сповна реалізуватися. У цій галузі постійно вивчаєш нове.

Створення сім’ї

Андрій оптиміст, але завжди розумів, що зустріти кохану людину, яка прийме його з вадами здоров’я, буде складно. Однак така людина знайшлася: спільні друзі познайомили Андрія з Лесею. Спочатку вони просто пересікалися в компанії друзів, потім пішли на каву, а тоді почали зустрічатися. Через рік одружилися.

Леся – різностороння людина. Вона навчалася в музичному училищі Людкевича, співала в хорі «Осанна», потім навчалася в УКУ, у Франції та Польщі. Спільний інтерес Андрія і Лесі – книжки. Вони і зблизили пару.

У подружжя народилася дочка Анна-Марія. Після одруження Леся ще деякий час працювала, але оскільки також мала проблеми зі здоров’ям, кинула роботу і присвятила весь час сім’ї.

Любов до подорожей

Допоки росія не окупувала Крим, Андрій із Лесею регулярно їздили на півострів. Дистанційна перекладацька робота дала змогу працювати з будь-якого куточка. Тож Андрій брав ноутбук, орендував на кілька місяців квартиру в Євпаторії та вирушав туди відпочити тілом і душею.

Якось відвідав також гирло Дунаю. Він відпочивав біля Одеси у друзів, один одесит запропонував поїхати на Дунай, так і почалася мандрівка. Спершу поїхали до Одеси, звідти дісталися до міста Вилкове, там орендували моторний човен і підплили до гирла річки, що біля самісінького кордону з Румунією. Загалом проплили 25-30 км.

Був Андрій і у Римі: його запросив Папський Східний Інститут, оскільки він перекладав літературу для єзуїтів. У Римі, зокрема в науково-дослідницькому центрі «Еціо Алетті», пробув два місяці. У цьому центрі митці з різних європейських країн зустрічалися одне з одним під патронатом Католицької Церкви. У центрі перекладач зустрів безліч цікавих людей з різних країн. Переважно то були митці, які займалися складання мозаїки.

Андрій встиг обійти всі визначні пам’ятки міста. З ранку до обіду працював над українською версією сайту центру, а з обіду до вечора гуляв по місту. Потім увечері продовжував працювати.

У дитинстві батьки Андрія навіть не могли уявити, що їхня дитина колись самостійно добереться до Італії, побудує чудову кар’єру і, зрештою, просто житиме насиченим життям. Але саме завдяки їхній підтримці та зусиллям самого Андрія він зміг вибудувати свою стежку до успіху.

Фото: “Обозреватель”

Шахрайські «подвиги» на Львівщині у ХІХ–ХХ ст.

Малоосвічені селяни часто ставали жертвами шахраїв. Починаючи з останньої чверті ХІХ століття галицька преса майоріла повідомленнями про аферистів та обманутих наївних мешканців Львівщини, пише...

У Львові на вихідних пройде сімейне свято “Буде родина – буде Україна!”

З нагоди міжнародного дня сім'ї 26 травня, у неділю, на Львівщині відбудеться фестиваль "Буде родина - буде Україна". Захід відбуватиметься вже вчетверте. Про це...
.,.,.,.