34-річна Надія Бедріна з Харкова вже майже три місяці живе та працює у Львові. Сюди приїхала разом із п’ятирічним сином Платоном, тікаючи від війни. Більше на сайті lvivski.info.
Працює жінка завідувачкою кафедри аудіовізуального мистецтва в Харківській державній академії дизайну і мистецтв, яка перемістила свій офіс тимчасово до Львова ще в перші дні повномасштабного вторгнення росії. Навчальний процес триває, академія готується до вступної кампанії, тож графік Надії повністю завантажений. Платон же ходить до одного з приватних дитячих садочків Львова.
Жінка розповідає, що з 2014 року був час подумати над тим, як бути, якщо в рідному Харкові почнуться активні бойові дії. Вона завжди розуміла, що їй із сином, можливо, потрібно буде евакуюватися.
Кілька днів жили в бомбосховищі
24 лютого вони прокинулися від звуків обстрілів і «переїхали» в бомбосховище. Надія пригадує, як на другий день війни за чотири метри від них впала ракета. Вона не розірвалась – застрягла в асфальті. П’ять днів вони пробули в бомбосховищі, але сину там було дуже важко, тож вирішили їхати. Встигли ще потрапити додому, аби захопити деякі речі, а вже 3 березня приїхали до Львова разом із друзями.
Спершу зупинились у своїх знайомих, яких тимчасово не було вдома. А потім вони повернулися, тож жінка почала шукати нове житло. Завдяки своїй роботі, їй вдалося знайти місце в гуртожитку одного із львівських училищ.
«Ми відчуваємо дуже потужну підтримку»
У Львові прийняли привітно: щодня годують безкоштовними обідами, працівники училища допомагають знайти одяг, посуд, побутову хімію, є можливість безкоштовно займатися спортом із тренерами…
«Ми відчуваємо дуже потужну підтримку, тому я одразу познайомилась із адміністрацією училища, розповіла, що є дизайнеркою, і що можу чимось допомагати», – додає Надія.
Зараз подумують над тим, аби провести якісь заняття для студентів цього навчального закладу.
За словами Надії, в перші дні Платону було дуже важко, щовечора говорив про те, як сумує за Харковом, за своєю кішкою, яка там залишилася разом із бабусею та дідусем. Певний дискомфорт був і через мовний бар’єр, адже звикли говорити російською. Зараз же жінка говорить всюди українською, Платон ще ні.
Зв’язок із рідними Надія підтримує, щодня спілкується з друзями і колегами, які залишилися в Харкові, тож добре знає, яка там ситуація. Каже, що більшість мешканців залишилися у своїх домівках і не покидали їх, навіть коли в Харків зайшла ворожа армія.
Протягом двох місяців Надія з Платоном не знали, що відбувається у їхньому будинку, але родичам вдалося потрапити до квартири, аби зібрати й передати деякі речі. З’ясувалося, що будинок вцілів, а у квартирі все залишилося на місці.
Жінка впевнена, що повернеться додому, щоправда, не знає, коли саме. Вірить, що це обов’язково станеться. Як і вірять усі її знайомі, колеги, студенти тощо.
Додамо, Львів щотижня приймає українців, що постраждали внаслідок обстрілів і бомбардувань. Тут облаштовують як тимчасове, так і постійне житло для переселенців. Нещодавно в місті завершили облаштування вже третього модульного містечка. Зараз у ньому проживають орієнтовно 300 людей із Маріуполя, Луганська, Краматорська, Херсона та інших зон активних бойових дій.