Якщо ви полюбляєте різноманітні історії успіху про те, як люди “від терні до зірок” дістаються, тоді ця історія – саме для вас. Редакція нашого сайту lvivski.info вирішила розповісти нашим читачам незвичайну історію Сашка Горонді, в яку важко повірити.
Дитинство та молоді роки Сашка
Сашко Горонді народився не у Львові – в Мукачево, у звичайній сім’ї, де пішов, як і всі діти до школи. Щоправда, довго він там не пробув, адже, як зараз зізнається, не бачив перспектив в навчанні. Та, навіть, більше того – вже тоді Сашко розумів, що може стати ув’язненим, тому сенсу в школі не бачив абсолютно жодного.
В ті роки Сашко потрапив до “поганої” компанії, яка жила за принципом “молодший-середній-старший”. Почалися нелегкі дні в Сашка, адже в цій компанії хлопці носили один одному гроші за цією схемою, що зробило з хлопця справжнього раба, що він і сам дуже швидко усвідомив. Захотів піти звідти і жити за власним покликом серця, однак це йому зробити не вдалося, бо хлопець знав забагато інформації. Наприклад, Сашко добре знав, де що можна вкрасти, де щось продають.
Такі дитячі “забавки”, на перший погляд, дуже швидко привели Сашка до дорослої відповідальності. Хлопців зловила поліція і їм дали два роки умовного ув’язнення за розбій. Тоді вихід залишався лише один – треба було втікати світ за очі з рідного міста. І батьки зарадити ні в чому не могли, бо нічого не розуміли і тільки радили змінити компанію.
Втеча до Львова
Так хлопець і наважився втекти до абсолютно чужого міста. Сашко і уявлення не мав про те, яке це місто і його масштаби – просто сів в жовтні, коли на вулиці вже було достатньо холодно, в електричку і поїхав.
Після приїзду до нашого міста Сашко не думав про те, щоб іти на роботу – тільки сподівався, що закінчить життя самогубством і все закінчиться. Так і пробув два місяці на вулиці, спотикаючись об мовні бар’єри та об судимість, яка змушувала його часто відмічатися, чого хлопець, ясна річ, не робив.
Нужда змушувала хлопця ритися в смітниках, шукаючи, як би вижити. Згодом він зустрів людину, яка підказала йому піти в “Оселю”, що хлопець і зробив, хоча спочатку думав, що це просто секта. Там потрібно було працювати, щоб заробити собі на життя, однак тут Сашко пройшов своєрідну терапію, йому дали чистий одяг, взуття та їжу. З “Оселі” і почався шлях Сашка до дизайнерства.
Як Сашко почав шити?
Все було поступово – місто подарувало “Оселі” соціальний гуртожиток, де потрібно було комусь жити. Туди і пішов Сашко, а там – курси для тих, хто хоче опанувати якусь професію. Сашко шукав своє покликання, та довго не міг зрозуміти, чим саме йому варто займатися далі в житті.
Одного разу Сашко зайнявся обтягуванням диванів, адже йому потрібний був заробіток. Він швидко навчився шити і зрозумів, що мода – це саме те, що його вабить. Довгий час майбутній дизайнер шив рюкзаки, які шив з залишків тканини, що призначалися для обтягування диванів.
Що було далі?
Сашко так і шив би спокійно рюкзаки з залишків тканин, але одного разу йому запропонували сфотографувати та виставити його роботу в інтернеті, на що він навідріз відмовлявся, бо казав, що шиє тільки для себе. Перший рюкзак Сашка купили друзі і згодом тепер уже дизайнер зізнався, що він був абсолютно нікчемний, адже не тримав ваги і був, по суті, шматком тканини.
Далі в “Оселі” влаштували гаражний розпродаж, на якому його речі розкупили буквально через декілька хвилин. Потім – публічність і знайомство з Бєгловим та Логвиненком. Один з них написав пост про Сашка у соціальній мережі і про нього дізналися всі, з’явився інтерес медіа до юного дизайнера, який починав свій шлях з вулиці.
Та на цьому проблеми в житті не завершилися – все було не так легко. Згодом Сашко найняв до себе працівника, заліз у борги і прогорів на бізнесі, однак це його не зупиняло – він продовжував вперто шити, продаючи рюкзаки задешево або ж даруючи їх. Депресував через кредити, однак згодом виліз з того і продовжував далі наполегливо розвивати свою ідею.
Все було поступово і так, пробираючись через терні, Сашко розширив свою команду до семи людей, продовжував шити рюкзаки і мав “родзинку” – робити індивідуальні рюкзаки, виключно відповідно до бажань клієнтів. Хоч і сперечався часом з бажаннями клієнтів, бо дещо йому здавалося абсурдним, однак робив і результат його насправді тішив.
Окрім рюкзаків, невдовзі Сашко почав шити і інші речі – наприклад, бананки, які чоловік робив з політичний банерів. Сам зізнався, що не був ніколи екоактивістом, а просто придумав ідею і вирішив втілити її в життя. Вийшло доволі цікаво і привернуло увагу публіки.
Зараз на сторінках Сашка у соціальних мережах можна побачити рюкзаки, гаманці. Він сам створив свій бренд Horondi і його нестандартні ідеї втілилися в життя. Повз ці сумки важко пройти поруч, адже вони буквально зачаровують, притягують погляди.
Не шиттям єдиним: чим ще сьогодні займається Сашко?
Згодом Сашко зрозумів, що хоче допомагати людям, і всерйоз задумався також над соціальною сферою. Однак завжди був переконаний в тому, що не хоче просто давати гроші чи їжу, однак не давати знання – завжди казав, що краще дати вудочку і навчити чомусь людину, аніж дати їй рибу.
Сашко планує створити благодійну організацію, яка б допомагала людям на вулиці, навчала їх професії, щоб вони згодом також могли знайти себе і своє покликання в житті.
Приклад Сашка – гідний для наслідування. Він запевняє, що потрібно шукати себе у всьому, пробувати себе у всіх діяльностях, однак ніколи не ставити першим пріоритетом в житті гроші. Сашко каже, що сам ніколи не гнався за грошима, а ставив на перше місце душевний потяг і йшов за покликом серця. Сашко всім радить не боятися, пробувати і постійно рухатися далі, наперекір всьому.