Дружина з кіноекрана

Знакова пара, символ незгасної любові і справжнього театрального та кіномистецтва – улюблені всіма народні артисти України Федір Стригун і Таїсія Литвиненко. Вони понад пів століття разом і більш ніж 60 років присвятили театру, здебільшого Львівському драматичному театру імені Марії Заньковецької. Та й самі вони, наче славетні Марія Заньковецька і Микола Садовський, уособлюють глибинний символ минулої епохи. І Таїсія, і Федір – надзвичайно світлі, мудрі й талановиті актори, що досі випромінюють український дух, впевненість та гідність, пише сайт lvivski.info.

«Цариця Йосипова»

У це важко повірити, але 10 лютого Таїсія Йосипівна Литвиненко святкуватиме вже 90-річний ювілей! Хоча на вигляд їй можна дати не більше 70, енергії в неї стільки, що вистачить на кількох жінок, а в душі, мабуть, досі відчуває себе 18-річною Галею. Чоловік і зараз коло неї упадає, захоплюється і мало не носить на руках, хоча Федору Миколайовичу Стригуну 1 листопада виповнилося вже 85 років! Час від часу він переглядає улюблений фільм з участю дружини «За двома зайцями», де вона блискуче зіграла роль Химки, та пригадує фільм «Назар Стодоля» Віктора Івченка 1955 року, який став доленосним для обох.

Славетна акторка народилася в родині Литвиненків у прадавньому селі Броварського району Погреби над річкою Десною, звідки рукою подати до Києва. Колись Таїсія сказала:

«Якби до 16 років я не пасла корів та гусей, а виросла в інтелігентній сім’ї, навряд чи з мене вийшла б гарна актриса».

Хоча й неінтелігентною її родину не назвеш, адже по батьковій лінії вона походить від литовського князя Василя Литвина, в селі навіть знайшли печатку боярина Ратибора 1514 року, а згідно з давнім епосом, в «Броварських Помпеях» був і сам Ілля Муромець. Можливо, тому маленька Тася і мріяла зустріти свого лицаря?

Недарма її в селі називали «Цариця Йосипова», адже батько Йосип обожнював донечку і всіляко її балував: сам шив їй сукні і сарафани, на 16 років купив модельні туфлі, а на 20 замовив біле хутро з самого Парижа! Не дивно, що Таїсія і відчувала себе королевою, і пронесла цей стан душі крізь усе життя.

А назвали її на честь… монашки! Коли батько вчився у Вінницькому зооветеринарному інституті, якось його викликала ігуменя Таїсія в монастир вилікувати корову. У той час у нього якраз народилася донечка, тож ігуменя і порадила назвати її Таїсією, бо це дуже благородне ім’я.

Мати теж дуже любила Тасю. Вона сама лишилася без матері ще маленькою і поклялася, що завжди буде поряд зі своїми дітьми і ніколи не скаже їм жодного поганого слова. І клятви дотрималася: коли Григорій Верьовка, що шукав співачок для свого хору, місяць жив у хатині Литвиненків, лишень почувши голос Ольги, став кликати її з собою. Але вона тільки місяць тому вийшла заміж, тому делікатно відмовилася від кар’єри:

«Еге, дядьку, завезете до Києва, а там – конець світу!».

Тож мати присвятила себе сім’ї і донечці, яку теж дуже любила. А ще навколо були бабуся, тітка Одарка… І всі чудово співали, тому не дивно, що дівчинка з дитинства мріяла стати співачкою. Першою виставою, яку вона побачила у п’ятому класі, було «Житейське море» Карпенка-Карого з Наталією Ужвій.

Але вчитися Тася пішла в педагогічний інститут, бо батьки хотіли, щоб вона стала вчителькою географії. Втім, одного дня 1953 року вона таки наважилася, одягнула гарну татову сукню і подалася в театральний, нічого не сказавши родині.

Одразу після вступних іспитів її запросили на знімання в масовці фільму «Назар Стодоля». Але, лише поглянувши на зеленооку красуню з довгою косою, Григорій Чухрай запросив дівчину на головну роль Галі. Так, ще не почавши навчання в театральному інституті, Таїсія стала зіркою. Вона отримала фантастичний гонорар – 3 тисячі карбованців, стільки її батьки за все життя не заробили! Лише тоді розповіла родині, що перевелася з педагогічного в театральний, всі були ошелешені, але пораділи за дівчину. Тася купила собі пальто з чорнобурки, гарно одягнулася, щоб не ходити, як церковна миша. Її як Галю навіть почали впізнавати на вулицях, а майбутній чоловік побачив… на кіноекрані.

«Хлопці, ця Галя буде моєю жінкою»

У той час Федір Стригун ще вчився в 9 класі у своєму рідному селі Томашівка на Черкащині. Його родина була велика – четверо дітей, і дуже музична. Батько завідував клубом, був музикантом, капельмейстером і навіть виступав зі своїм оркестром на похороні Миколи Леонтовича. Брат також був музикантом та грав у самодіяльному театрі, сестри співали. Мати з родини Дяченків, проста неграмотна жінка, була на 12 років молодша від чоловіка, дуже його любила і врятувала, коли батька забрали на війну – продала корову і викупила його. Вона також була дуже артистична та співоча.

Змалку, сидячи на теплій печі, Федір слухав, як брат читає п’єси, у 5 років уперше потрапив на виставу «Сватання на Гончарівці», а в 13 читав зі сцени «Утоплену» так, що всі в клубі плакали. Також зіграв у своїй першій виставі «Дай серцю волю, заведе в неволю», писав п’єси, організував хор, ставив вистави… Коли до клубу привезли фільм «Назар Стодоля», після перегляду Федір заявив друзям:

«Хлопці, ця Галя буде моєю жінкою!», на що всі лише посміялися…

Але це була доля. Коли Федір вперше поїхав поступати в Київський театральний інститут, йому не було ще й 16 років. Він розгубився, на нього поглянули і відправили, щоб ще підріс. Рік Федір працював поштарем, їздовим, завідував клубом, як батько, а ще вдосконалював свій артистичний хист. Коли вдруге приїхав спробувати своє щастя, загадав: якщо двері відчиняться всередину, він має поступити, якщо назовні – нема чого й заходити. Двері відчинилися всередину, і яким же було здивування хлопця, коли однією з перших у коридорі омріяного інституту він побачив… свою Галю!

Мало того, Таїсії теж дуже сподобався молодий вродливий юнак з кучерями і красивим голосом. Вона підійшла до нього, поклала руку на плече і підбадьорила:

«Не переживай, хлопчику, ти вступиш!».

Сказати, що Федір оторопів – це нічого не сказати, від ледь не впав з радощів і подиву. Але до їхнього щастя було ще далеко, адже вона вже закінчила навчання, а він лише ставав на цей шлях…

Назустріч один одному

Поки Федір старанно вчився, Таїсія вже грала в Київському драматичному театрі імені Франка, куди він ходив на її вистави. Але освідчитися боявся довго, адже вона здавалася такою недосяжною, відомою актрисою! Ще під час навчання на кожному курсі знімалася у новому фільмі: «Штепсель одружує Тарапуньку», де Тася грала наречену Юрія Тимошенка, «Матвій Перепелиця», «Григорій Сковорода»… У неї були дружні романтичні стосунки з В’ячеславом Сумським, майбутнім батьком Наталі та Ольги. На якийсь час дівчина пропала з поля зору Стригуна, а через два роки він дізнався, що його кохана вийшла заміж за режисера Володимира Ткаченка і перейшла працювати у Запорізький музично-драматичний театр. Треба сказати, що він теж не пас задніх, був гарним хлопцем, зустрічався з дівчатами.

Федір якраз закінчував навчання і цілком очікувано дипломною виставою обрав «Назара Стодолю». Грав Назара і чекав свою Галю. І вона прийшла! Зазирнувши до нього в гримерну, пересвідчилася, що це дійсно той хлопчина, який так хвилювався перед іспитами і, не звертаючи уваги на його дівчину, сказала:

«Я граю Галю. У нас нема Назара. Приїжджайте працювати до нас в Запоріжжя».

Через тиждень Федір отримав запрошення в Запорізький театр імені Щорса, кинув усе і поїхав до неї. Вони почали разом грати у виставах, Федір часто проводжав Тасю додому, запорізька публіка його дуже любила, а він перший час фактично жив у театрі, зате був поруч з коханою жінкою.

А що ж вона? Через деякий час Таїсія зрозуміла, що насправді не кохає свого чоловіка, та й він ставився до неї дуже грубо, зневажав, постійно їздив з Запоріжжя до Києва ставити вистави, кидаючи молоду дружину напризволяще з маленьким синочком Юрком. Тася дуже нервувалася, розривалася між репетиціями, чоловіком і дитиною, перестала стежити за собою, була дуже виснажена і схудла до 42 кілограмів… З маленькою дитиною в чужому місті було дуже важко. Врешті-решт Тася не витримала і, щоб більше не терпіти знущань від чоловіка, забрала синочка та сім кілометрів несла з Києва до батьківського дому.

Через кілька днів перед вікнами свого будинку вона побачила… Федора. Мати одразу все зрозуміла, запросила хлопця на обід, родині він сподобався. Незабаром Тася розлучилася з чоловіком і молоді зіграли імпровізоване весілля в запорізькій квартирі, яку нарешті виділили Стригуну.

«Там не було ні ванни, ні плити. А всі гості сиділи на розкладених по підлозі афішах, де на кожній було написано, хто де сидить».

Стіл був скромний: картопля в «мундирах», квашена капуста і помідори від Юрасикової няні Поліни.

Дорога до Львова 

Коли в театрі дізналися, що Таїсія розлучилася з їхнім режисером через Стригуна, вибухнув страшний скандал. На голову Федора впав цілий водоспад покарань і звинувачень… Його називали «розпусником», засуджували за те, що розбив сім’ю, вигнали з комсомолу, а директор звільнив з «вовчим квитком» і сказав, що молоду пару не візьмуть до жодного театру… Помилився – взяли у Львівський драматичний театр імені Марії Заньковецької.

Львів зустрів акторів як рідних, хоча майже три роки подружжя проживало в кабінеті головного режисера. Нарешті, їм дали квартиру на вулиці Романицького, яку справедливо можна назвати «театральною», адже її подарував заньківчанам колишній голова обласної ради І. Грушецький ще 1944 року.  Спочатку ходили чутки, що Стригунам дали хороми, але, коли їхні куми Євген Безніско і Теодозія Бриж завітали у гості, то були розчаровані.

Проживши багато років у цивільному шлюбі, пара розписалася і взяла шлюб лише тоді, коли Таїсія очікувала на народження другого синочка. Назвали його, звісно ж, Назаром, недарма Федір Стригун називає фільм «Назар Стодоля» «еліксиром свого життя». А 1972 року, одразу після народження Назарка, Таїсію  запросили на роль мрії – зіграти Марію Заньковецьку. І, хоча вона дуже хотіла би втілити на сцені велику акторку, змушена була відмовитися, оскільки дитина важливіша.

Втім, одного разу Таїсія таки зіграла омріяну роль: коли автобус дорогою на гастролі в Алма-Ату потрапив в аварію, акторка, що грала головну роль, опинилася в лікарні, тож Литвиненко терміново вилетіла літаком до Казахстану і блискуче зіграла Заньковецьку. А ще в її колекції коштовностей, які жінка дуже любить, є намисто Марії Заньковецької, що вона свого часу подарувала актрисі Надії Доценко, а та – Таїсії Литвиненко. А ще вона отримала премію у галузі театрального мистецтва імені Марії Заньковецької.

Під час повномасштабного вторгнення народні артисти навіть не подумали покинути свою кохану Україну, яку вони стільки років оспівували. Хоча на здоров’ї хвилювання відбилося, особливо після того, як Таїсія побачила з балкона дрон, який летів і вибухнув неподалік. Після вибуху в неї заклало вуха так, що місяць відходила, і почав стрибати тиск… Але, попри все, вони вірять в перемогу і допомагають Україні.

«Сцена для мене – це священний храм»

Таїсія Литвиненко вважає, що свої найкращі ролі вона зіграла саме у Львові. На двох вони з чоловіком присвятили театру понад століття! Федір виступав на сцені майже 60 років, з них понад 30 він був головним режисером і художнім керівником театру імені Марії Заньковецької, одного з найбільших і найстаріших в Україні. Стригун за роки своєї творчої діяльності зіграв понад 100 ролей у фільмах, серед них такі, як «Пропала грамота», «Запорожець за Дунаєм», «Камінна душа», «Владика Андрей», «Поводир»… Скільки образів корифей театру втілив на сцені, навіть порахувати важко, понад 200! Він одним з перших почав ставити на українській сцені Шекспіра, 25 років дружив з Іваном Миколайчуком, підготував два випуски акторів у Львівській консерваторії імені М. Лисенка, викладав на акторському відділенні факультету філології. Стригун має кілька нагород «За заслуги» та два ордена Ярослава Мудрого, він лавреат Національної премії імені Шевченка.

Таїсія за 65 років зіграла понад 100 ролей у театрі і більше 20 у кіно, спробувала себе і як режисерка, зробивши цікаві сучасні постановки. І вчителькою так само довелося побувати, як і хотіли колись батьки – виховала цілу плеяду нових акторів, чимало з яких вже мають статус народних артистів України. Нагороджена орденами княгині Ольги, святої Анни та Архистратига Михаїла.

Втім, головна роль Таїсії Литвиненко – це роль Матері і Дружини, з якою вона теж впоралася блискуче. Виховала двох прекрасних синів, які зараз живуть з родинами в Києві: Юрій – кінооператор, Назар – актор театру і кіно та продюсер вокального дуету народних артисток України «Сестри Тельнюк». Галина Тельнюк стала дружиною Назара, їх, як і батьків, поєднало мистецтво, подружжя має сина і доньку.

Таїсія – справжня жінка, яка любить себе і людей, і в житті, і на сцені відчуває себе королевою. Вдома вона розводить квіти, навчилася в’язати гачком і спицями, обв’язала з ніг до голови і себе, і синів, і чоловіка від капців до суконь, курток і штанів. Любить поезію, відпочинок на природі, приймає сонячні ванни на балконі, об’їздила всю Європу, мріє побувати в Японії.

Прожити 60 років з одним чоловіком важко навіть проводячи час окремо, а вони ж проводять разом 24 години на добу! На сцені – разом, вдома – разом, навіть на чоловічі «тусовки» Таїсія ходила разом з Федором, приговорюючи:

«Чоловік як факел: відпустиш від себе — знайдеться жінка, яка присяде біля нього, і може нею “загорітися”».

У цієї пари взагалі все не за правилами: багато років жили в цивільному шлюбі, ні в чому один одному не клялися, навіть обручки погубили, але попри все стільки років разом і щасливі. Їхні стосунки надзвичайно зворушливі, турботливі та ніжні. І вони не набридають один одному, бо для нього Таїсія – найкраща і найгарніша жінка, а вона стверджує, що за все життя не зустріла жодного чоловіка, який би зрівнявся з її Федором!

Хочеться побажати нашій знаковій парі українського мистецтва ще багато років разом в здоров’ї, любові і злагоді! І нагадати всім, як всім нам пощастило жити в одну епоху з такими неймовірними, талановитими і сильними українцями! Попри всі складнощі, вони обоє кажуть, що життя прекрасне! І воно дійсно прекрасне, поки в нас є такі великі діячі, як Федір Стригун і Таїсія Литвиненко, які змушують кожного повірити у вічне кохання, перемогу та силу українського духу!