Актор театру та кіно, заслужений артист України Юрій Хвостенко – улюбленець львівської публіки. На сцені Національного театру імені Марії Заньковецької він уже зіграв у понад тридцяти виставах. Мав досвід роботи у Франківському драмтеатрі. Проте цьогоріч знову повернувся до рідного львівського глядача. Знають Юрія Хвостенка і як талановитого кіноактора. Чого вартий лише його герой Мірек у музично-комедійному бойовику про пригоди батярів “Шляхетні волоцюги”. Про театр, кіно та волонтерську діяльність Юрія Хвостенка у нашому матеріалі на lvivski.info.
Акторська стежка
Театр
Юрій Олександрович Хвостенко народився 27 травня 1981 року у Львові. Не мріяв з дитинства стати актором. Зізнається, що часто у шкільні роки бував на виставах у рідному Львові, адже школярів “заганяли” у театри. Проте коли Юрій навчався у старших класах, вчителька запропонувала йому долучитись до театрального гуртка. Він її послухав, проте відразу не сприйняв акторство серйозно. Та й батьки юнака думали, що це лише короткотермінове заняття їхнього сина.
“Мовляв, це в тебе буде таке хобі, а ми паралельно шукатимемо серйозне навчання – «хлібне», – розповів Хвостенко.
Проте вливаючись у театральну стихію, Юрій закохався у неї. Його захоплювало те, що він не боявся сцени, а, навпаки, кайфував на ній. Зрозумів, що не хоче шукати паралельних “більш хлібних занять”. Тож вступив на факультет культури й мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка на спеціальність актор театру і кіно. У 2003 році Хвостенко здобув вищу акторську освіту.
У 2004 році Юрій Хвостенко входить у мистецьку родину Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Молодого актора чудово прийняли і колеги, і глядачі. Адже живчику Хвостенку чудово вдавались як комедійні, так і трагічні ролі. У театрі його називають трагікомічним актором.
“Чудово, коли актор може грати великий діапазон ролей, – каже львівський артист. – Люблю і драми, і комедії. Але мені ближчою є комедія. Хоча актори більше люблять драми, адже за комедії Оскари не дають”.
Завдяки різноплановості заньківчанські режисери охоче залучали випускника акторського відділення ЛНУ ім. І. Франка (курс Богдана Козака) до своїх постановок. Проте Юрій не спіймав зіркову хворобу, він дослухався до цінних порад колег та режисерів і охоче слухав аргументовану театрознавчу критику. Проте з роками Хвостенко навчився вносити у роль і своє режисерське бачення. За словами Юрія, кожен актор є індивідуальністю і має своє бачення певної ролі, тож і намагається під час роботи над виставою щось сам зрежисувати.
“Якщо мені щось не підходить, намагаюся знайти для себе як актора виправдання, щоб це зробити. Зрештою, коли долаєш перешкоди, отримуєш від цього задоволення. Якби все так солодко ішло, мабуть, було б нецікаво, – зізнається Юрій Хвостенко. – Погоджуватися, пропонувати, але слухати режисера. Тут важливо знайти творчий тандем”.
І такий тандем львівський актор знаходив з режисерами театру Заньковецької. З особливим натхненням розповідає про співпрацю з талановитим режисером-постановником Вадимом Сікорським:
“Так склалося, що по суті тільки в його виставах я і граю, в інших режисерів теж, але головні ролі отримую у Сікорського. Ми якось добре зійшлися. Це не той режисер, який знає все наперед, він працює в цю секунду, в цей момент, так і ми, актори, маємо існувати на сцені: тут і тепер. Він не планує, а легенько скеровує, в який бік рухатися, а далі ти маєш волю творити будь-що, єдине – не брехати. Тоді він тебе не чіпає. Вадим Іванович – радше наглядач збоку, який знає як правильно і не заважає. В цьому й кайф, бо я теж митець, теж художник, теж хочу малювати…”.
Одні з найбільш вдалих своїх театральних ролей Хвостенко вважає ранні ролі у театрі заньківчан, зокрема роль Моцарта у виставі “Амадей” та Івана у п’єсі “Арт“ за постановками Вадима Сікорського.
Запам’яталися глядачу і такі ролі Юрій Хвостенка, як Іван у комедії Івана Миколайчука «Небилиці про Івана…», Роберт у постановці «Троє товаришів», Степана у драмі Лесі Українки «Бояриня», Холстомєра в «Історії коня»…
Юрій Хвостенко запевняє, що немає рецепта створення ролей. Адже до кожного персонажа актор вибудовує особливий підхід. Для того, щоб зрозуміти свого героя з постановки «Небилиці про Івана», Хвостенко їздив у експедицію у Верховину.
“А якщо згадувати “Амадея”, то перш ніж взятись за роль, прочитав багато інформації про Моцарта, – каже актор. – Є ролі, які піддаються відразу. А буває, що стукаєш у роль, як об стіну головою, посилаєш у квартирку думки й чекаєш, коли вернуться до тебе з ідеями. Це творчий процес”.
У 2019 році у Юрія Хвостенка стався конфлікт з керівництвом Театру імені Марії Заньковецької. І актор переїхав до Івано-Франківська, де долучився до трупи Драматичного театру ім. Івана Франка. Проте у 2023 році у заньківчан змінилось керівництво, тож Юрій Хвостенко повернувся до рідного львівського глядача. Актор наголошує, що обожнює рідне місто:
“Львів – найкомфортніше місто на землі”
Кіно
Попри успішну театральну кар’єру, Юрій Хвостенко прагнув спробувати себе й у сфері кіно.
“Театр і кіно – це різні стихії. Важко їх порівняти, – наголошує львівський актор. – Перевага кіно у тому, що ти один раз зіграв роль, а слава тебе доганяє ще багато років. І ще кіно мене цікавить як процес. А театр – це щоразу як вперше, щоразу хвилюєшся перед виходом”.
Хвостенко також зізнається, що кіно ще приваблює тим, що воно манить, як мрія. Адже в Україні знімають дуже мало фільмів.
Вперше Юрій Хвостенко вийшов на кіномайданчик у 2008 році. Проте цей досвід не вважає вдалим. Адже це була російська комедія, яка через свій провокативний характер була заборонена до показу в Україні.
Результативною для Юрія Хвостенка була співпраця із талановитим львівським режисером Тарасом Химичем. Львівський актор наголошує, що Химич запропонував йому роль після того, як побачив в «Арті». У 2010 році Хвостенко виконав одну з головних ролей у документальному фільмі «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941», а у 2012 – у документалці «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919—1939».
Далі був 2016 рік, коли Хвостенко знявся в історико-драматичній стрічці Тараса Химича “Жива”. У тому ж році Юрія запросили до зйомок в українській комедії “Селфі паті”.
Проте найбільшої кінопопулярності Юрію Хвостенку принесла роль Мірека у музично-комедійному бойовику про пригоди батярів “Шляхетні волоцюги” режисера Олександра Березаня. Фільмування стрічки відбувалось у Львові.
Громадянська позиція
У заслуженого артиста України Юрія Хвостенка свідома громадянська позиція.
“Наш театр завжди був проукраїнським та патріотично налаштованим, – наголошує актор. – Ми були на Майдані. Деякі наші співробітники з 2014 року їздять у зони бойових дій. Оскільки актори – публічні люди, тож маємо можливість висловлювати свою думку публічно і закликати до активних дій суспільство”.
На підтвердження цих слів Юрій Хвостенко часто підтримує протестні та благодійні акції.
Актор каже, що з початком війни в Україні бувало, що скасовували вистави:
“Бувало, приходиш у театр, але на сцену вийти так і не доводиться — чергова трагедія накрила країну. А, бувало, навпаки — художній керівник виходив до людей і казав: «Сьогодні ми для вас зіграємо, аби підтримати бойовий дух».
Юрій Хвостенко наголошує, що актор завжди має залишатися професіоналом:
“Хай навіть падає стеля — ми повинні добре грати виставу. Адже це наше покликання, наше ремесло. Свій відтінок усі ці події, звісно, дають. Проте це залежить ще й від вистави. Якщо у ній йдеться про патріотизм, питання честі, совісті, то на цьому робимо ще більший наголос”.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій Хвостенко взявся за волонтерську роботу. Почав організовувати збори коштів на дрони та інші необхідні речі для наших військових, аби наблизити перемогу України у цій страшній кровопролитній війні.