Незважаючи на те, що люди далеко просунулись у технологіях і тепер вже здійснюються туристичні польоти у космос, людині не вдалось підкорити природу, стихії. Однією з таких стихій є вогонь. За допомогою вогню ми можемо приготувати собі їжу, обігріти оселю. Однак необережне поводження з вогнем призводить до жахливих пожеж. Тоді на допомогу приходять вони – вогнеборці, пише lvivski.info.
Влада вживає дій
У Львові, перші закони, які стосувались пожежної безпеки, були видані ще у XIV ст.Згідно розпоряджень влади, громадяни повинні були гасити у разі пожежі не лише власні оселі, а й сусідні, щоб вогонь не перекинувся на інші будинки, зважаючи на щільність забудови і те, що багато будинків зводилось з дерева. Згідно норм Магдебурзького права, яке Львів отримав у 1356 р., влада та городяни повинні були слідкувати за тим, щоб у місті не траплялись пожежі. На вежі Ратуші цілодобово знаходились сторожі, які на випадок пожежі, повинні були сповіщати містян, закликати жителів до гасіння. Кожен будинок повинен був мати засоби для гасіння пожеж. Законами передбачалось покарання тих осіб, які ухилялись від гасіння пожеж. Особам, які спричинили пожежу навмисне (наприклад з метою пограбування та приховування слідів злочинів) могли присудити навіть смертну кару.
Згідно з указом австрійського цісаря, від травня 1782 р., у місті формувалась пожежна поліція. Особам, які мали справу з вогнем (ковалі, пекарі, інші спеціальності) дозволялось займатись виробництвом лише у передмістях. Біля вогнищ мали зводити муровані стіни у дві цеглини товщиною, курні хати без коминів зносили, а господарі осель щонайменше раз на тиждень повинні були чистити комини своїх осель. За те, що господар не чистив комин, штраф накладався як на нього, так і на сажотруса. Міщани повинні були зберігати великі запаси дров за межами міста, а самі дрова зберігати або у спеціальних коморах або у підвалах. Кожен господар був зобов’язаний тримати на горищі своєї оселі дві бочки з водою.
Незважаючи на такі дії влади, у Львові час від часу спалахували пожежі. Так у 1800 р. горіло Краківське передмістя, у 1813 р. лихо трапилось у Галицькому передмісті, а під час пожежі, що трапилась у єврейському кварталі у 1838 р., загинуло 13 львів’ян. У 1839 р. у новій редакції правил гасіння пожеж вказувалось, що нагляд за пожежною безпекою покладався на бурмістра, знаряддя для гасіння пожежі повинна була доставляти до місць займання служба прибирання міста. До місця пожежі мав прибути лікар, зважаючи на те, що отримували травми як вогнеборці так і мешканці будинків, в яких траплялось лихо. Гасити пожежі вчили теслярів, мулярів, сажотрусів. У 1836 р. магістрат прийняв рішення замінити усі водні труби у місті на металеві. Вогнеборці могли отримати воду для гасіння пожеж також з Полтви (річка була ще відкритою), з криниць. У 1840 р. у Львові було вже два водогони, а уся довжина водогонів становила 13 тис. сажнів (1 сажень дорівнював 213,36 см).
Подальше вдосконалення
Станом на 1840 р. у Львові налічувалось близько 30 громадських студнів. Станом на 1848 р. до пожежної безпеки міста було залучено понад 70 осіб, включаючи 18 нічних сторожів. У 1848 р., коли у Європі бушували революції, відомі як “весна народів”, Львів бомбардували за наказом австрійського генерала Вільгельма Гаммерштейна. Бомбардування спричинили масштабну пожежу. Горіла й львівська ратуша. Місто врятував лише дощ, який не дозволив вогню перекинутись на інші будівлі. Нарешті у 1849 р., коли було проаналізовано наслідки бомбардування міста, львівський магістрат прийняв рішення створити службу професійних пожежників. Корпус пожежників мав складатися з інспектора, двох диригентів помп, чотирьох провідників, 40 професійних пожежників та 20 осіб муніципальної сторожі. На допомогу пожежній охороні виділяли сажотрусів, теслів (100 осіб), челядників (500). Уніформа пожежника була темно-синього кольору, з товстого сукна. До екіпіровки пожежника входили шапка, мідна каска, сокира (кріпилась за ременем). Інспектор щороку отримував платню у 600 злотих. Пожежники отримували своєрідний “соцпакет” – допомогу на випадок хвороби, безкоштовне поховання. Пожежники повинні були мати хорошу фізичну форму, бути неодруженими (проживали у казармах). Влада забезпечувала пожежників житлом, харчуванням, одягом (робочий та парадний), паливом для батьків. Влада гарантувала пожежникам медичну допомогу. Якщо пожежник, виконуючи обов’язок, отримував інвалідність, по життєві грошові виплати (половину окладу). Станції пожежників функціонували на пл.Митній, у шпиталі св.Станіслава, у приміщенні костелу Св. Анни.
На початку своєї кар’єри пожежники не лише гасили пожежі, а й слідкували за станом доріг, прибирали та вивозили сміття. У 1864 р. корпус пожежників очолив Павло Праун, що вивчав пожежну справу у Німеччині, був ініціатором створення 1875 Крайової Спілки добровільних пожежників Галичини й Лодомерії. У 1867 р. було створено добровільне пожежне товариство “Сокіл”. З 1901 р. пожежники перейшли до будівлі на вул. Підвальній, де сьогодні розташоване управління ДСНС у Львівській області.У 1883 р. пожежники отримали змогу користуватись телефонним зв’язком. Пожежники отримали свого покровителя – св.Флоріана. За легендами, Флоріан був воїном римської армії, який потрапив під трибунал, за те, що таємно прийняв християнство. Його засудили до спалення. Флоріан попросив, аби вогонь зробили якомога більшим, щоб душа засудженого піднялася догори. Спалення замінили на утоплення. Коли Флоріана кинули до річки, то здійнялась хвиля та викинула тіло на скелі, тіло охороняв орел. Неподалік місця, де поховали воїна – забило джерело.
св.Флоріан – покровитель пожежників