Омелян Бучацький – один з піонерів українського хокею

Чимало відомих львів’ян стали відомими особистостями, знаходячись далеко за межами України. Серед таких був й відомий хокеїст та журналіст, Омелян Бучацький, пише lvivski.info.

Перше знайомство із спортом

Омелян Бучацький народився 20 березня 1918 р. у Львові в родині Модеста Сосенка – соратника Андрія Шептицького, священника, відомого громадського діяча, члена “Пласту” та спортивного товариства “Україна”. Модест також був художником, очолював дві ремісничі бурси. Змалечку батько водив сина на футбольні чемпіонати. Тому з дитинства Омелян полюбив спорт, ганяв мяча на пустирях, займався тенісом та волейболом, бігав на ковзанах, та найбільше вдавалось хлопцеві грати у хоккей.

Незважаючи на те, що Омеляну було 12 років, його запросили грати за студентську хокейну команду, де гравцями були юнаки у віці 17-19 років. У 1931 р. хлопець з товаришами заснували власне спортивне товариство яке мало хокейну команду. Остання три роки брала участь у різних змаганнях, жодного разу не програвши. 

Далі Омелян став гравцем команди “Україна”, про що так мріяв його батько. Зважаючи на те, що багато часу приділяв спорту, не був дуже успішним у навчанні, хоча закінчив гімназію, вступив до університету, на право. Хлопець грав за команду “Сілезія” (Катовіце). Бучацький відзначався у грі великою швидкістю, маневреністю, блискавично приймав шайбу та оминав суперників.  

Діяльність в еміграції

Після того як Західну Україну приєднали до Радянського Союзу, Омелян грав за радянські хокейні команди “Спартак” та “Буревісник”. У довоєнні роки хокей був майже невідомим видом спорту у СРСР, тому комуністи прагнули зібрати потужну команду, найти хороших тренерів. Омелян отримав запрошення до московського ЦСКА однак усе перекреслив напад Німеччини на СРСР. Бучацький продовжував грати за “України”, брав участь у турнірах в Кракові та Криниці.

Коли радянські війська почали просуватись на Схід, хокеїст з дружиною (одружився у 1942 р.) перебрався до Словаччини, грав за місцеві команди. У Міттенвальді Бучацький з однодумцями вирішили створити хокейну команду “Лев”. Вдалось зібрати кошти на ковзани, а решту амуніції або створювали власноруч, або купували/вимінювали.  

Провівши тренування, українці почали грати проти німецьких команд. Перша гра з німецькою командою “Грайнав”. завершилася перемогою українців 8:4. Другу зустріч проти «Вільгайму» українці звели до нічийного рахунку 7:7. Коли німці зажадали реваншу то вже отримали цілих 18 шайб (українці пропустили 4).

Далі Бучацький зумів організувати гру проти американських хокеїстів з команди “Червоні крила”. Американці програли з рахунком 10:1. Ще один матч проти американців (команда армійців з міста Нойбіберг) “леви” програли з рахунком 5:1, однак взяли реванш з рахунком 4:3. До 1950 р. Бучацький грав у австрійській команді “Інсбрукер Айсляуф Ферайн”, отримав австрійське громадянство та навіть потрапив на чемпіонат світу з хокею.

У 1950 р. життя Бучацького кардинально змінилося – він з дружиною та сином вирушили до Австралії, де мешкали родичі дружини. Омелян створив там команду “Бомберс”, до складу якої входили переважно чехи та словаки. Команда була неодноразовим чемпіоном країни.

Окрім спорту. Омелян захоплювався журналістикою.   Був співредактором різних альманахів: “РФК” (Баварія), “Вільна думка” (Сідней). Бучацький написав понад 1000 статей на різноманітні теми, писав статті у видання Австралії, ФРН, Канади. Написав працю про історію українського спорту в Австралії та про український спорт у 1934-44 рр. Бучацький займався також продажами нерухомості, тримав з дружиною бакалійну крамницю. Старший син Омеляна. Роман, став хіміком, а молодший – Олег – психологом та економістом. Помер відомий спортсмен 1 вересня 1997 р. та похований поблизу Сіднею.

Омелян Бучацький

Китайський Новий рік у Львові

Вже традиційно львів'яни будуть відзначати Китайський Новий рік, пише сайт "lvivski". Восьмий рік поспіль в нашому місті будуть проходити святкування цього свята, яке буде супроводжуватися лазерним...

Українська культура: теорія і практика

Зараз лунає багато розмов про українську культуру, її важливість та переосмислення. Така тенденція безумовно радує, але багато в чому вона спрямована на людей, які...
.,.,.,.